По виконанні 54 років Ірина, яка пропрацювала аж 28 років в Італії, вирішила, нарешті, повернутися в рідну країну до сім’ї. Але такої реаkції від дітей вона не очікувала. «Я пішла працювати ще коли була зовсім молодою, адже мій чоловік мене кинув, а наші троє дітей залишилися у мене. Жили ми з мамою на її пенсію, ось тільки жили ми не на широку ногу, я і мама часто недоїдали, тільки щоб погодувати дітей». В результаті невдалих пошуків роботи, Ірина прийняла рішення виїхати за кордон, з метою заробити.
Її пошуки зупинилися на Італії, де вона працювала перекладачем в одній приватній компанії. Отримувала Ірина чимало, країна була красива, жила вона в приватному двокімнатному будинку. Ось тільки навіть через стільки років, вона не забувала, навіщо взагалі переїхала сюди працювати. Більше половини своєї зарплати Ірина надсилала своїм дітям, весь день говорила з ними по телефону і рахувала дні, коли повернеться.
Ось так, в очікуванні зустрічі, пройшло багато років. З дітьми вона говорила все рідше і рідше; вони не відповідали на її дзвінки, і Іра сама не знала, чому. Вона думала, що діти більше не хочуть з нею спілкуватися, просто тому що її не було поруч з ними. І ось нещодавно, коли вперше за стільки десятиліть рідні зустрілися, діти холодно привіталися з Іриною і розійшлися, хто на роботу, хто тупо додому. Знаєте, адже в цій історії дітей теж можна зрозуміти, але ж Ірина весь цей час намагалася, щоб ті діти жили щасливим життям… не для себе ж все робила.