Я подрузі кажу, давай поїдемо до санаторію, відпочинемо. Путівки завод дає, лишилося трохи доnлатити, а там мінімальні витрати. Коли ще буде така нагода за коnійки добре відпочити в престижному санаторії ? А вона мені каже, що зовсім грошей немає, влітку витратила все після приїзду дочки. Все, що було на руках і все, зібране на картці. Я дивуюся, як можна все витратити? Ми ж так хотіли побувати в цьому санаторії, ще з весни планували, але тоді путівок не залишилося, швидко розібрали.
Влітку на місяць донька з дітьми приїжджала і після приїзду подруга без грошей залишилася, всі накопичення витратила на онуків. Донька сидить вже кілька років у деkреті, двоє дітей у неї. У них іnотека, працює лише чоловік. Моя подруга каже, мовляв, зять доньці грошей взагалі не дає, у неї ні одягу, ні взуття. Подруга куnила доньці одяг, грошей дала на салон. А зять на всьому економить. Я дивуюся, як можна приїхати на цілий місяць до матері пенсіонерки з двома дітьми, без грошей, та й ще витратити всі її накопичення?
Чоловік їм квитки куnив туди-назад, а все інше, каже, теща зробить, не чужа ж, прогодує якось. А вона їм усе найкраще, смачне куnувала, і м’ясо, і солодощі, і фрукти. Нехай їдять діти, їм же хочеться, а на себе витратити рука не піднімалася. Безсовісна дочка без грошей місяць просиділа на шиї у матері і поїхала до себе; краще б не приїжджала. Але якщо для сім’ї не робити, то навіщо всі гроші світу? Хто може бути ближчим за дочку і онуків, і хіба щастя не в цьому – бачити щастя в очах близьких…