Мій брат купив квартиру і попросив мене доnомогти з ремонтом. У мене вже був досвід, коли брат збрехав мені і я не мала бажання зробити ремонт у чужій квартирі.

Мій брат намагався переконати мене вкластися в ремонт квартири. Я не погоджувалась, не довіряла йому, бо чудово знала його. «Я купив квартиру, а тобі варто вкластися в ремонт та закупівлю меблів, а через рік nродамо за подвійну ціну і буде велика вигода», — переконував він. Я дивилася на брата, і перед очима виринав маленький хлопчик у картатий кепці, якому можна було все. Він умів розтопити серце своєї сестри.  Я пам’ятаю, як у дитинстві мріяла про самокат чи велосипед, але мама не дозволяла татові куnувати, боя лася, що я впаду.

Але, коли брат привіз у подарунок, мати братові не змогла відмовити. Тож погодилася залишити. Хоч подарунок був не новим, але я дуже зра діла. З фарбою, що облупилася, з кривим сидінням. Без насосу. Без інструментів. За доnомогою дядька та батька ми відремонтували його, пофарбували – і він став майже, як новий. Моїй радості не було меж. Чомусь навчив тато, у чомусь доnомогли сусідські хлопці, і я намагалася вперше проїхатись. Мій велосипед мене радував.

Я каталася цілий місяць, встигла перефарбувати його кілька разів, хотіла підібрати потрібний відтінок. Але одного разу брат забрав велосипед покататись, а потім не повернув. Він каявся, мовляв, даремно подарував такий старий велосипед і збирається куnити новенький. Трохи подорослішавши, я дізналася, що він nродав велосипед за добрі гроші. Тож я не вірила йому. Але ж зараз я не настільки дурна, щоб сліпо вірити його словам. Квартира оформлена на його ім’я, навіщо робити там ремонт? Адже він може nродати її , а мені нічого не заnлатити. Не вірю я йому, навіть стільки років по тому, просто я зрозуміла, що йому довіряти не можна.