Заходило осіннє сонце, коли я вийшов з дому. Подивившись на свій спорожнілий двір, мимоволі на мене нахлинули спогади. Багато років тому життя на моєму подвір’ї відбивало ключем. Корови паслися на галявині, у свинарнику були свині зі своїми поросятами, а по всьому двору бігали кури. Вранці діти годували кроликів, заганяли гусей у воду, а самі ганялися за курчатами. Дружина дуже любила квіти і весь наш двір був у квітах. Вранці ми снідали на веранді, а аромат квітів піднімав нам настрій. Після сніданку ми приступали до роботи, діти нам дуже доnомагали. У кожного з нас були свої обов’язки. А ввечері ми збиралися на веранді, пили чай і обговорювали як пройшов день. Я тоді і подумати не міг, що маючи чотирьох синів, залишуся один.
Роки летіли, діти виросли, і переїхали в місто. Ніхто не захотів залишатися в селі, бо в селі немає майбутнього. Сини одружилися і оселилися у місті. Я не став їх тримати. Через кілька років тяжко захво ріла моя дружина, бідолашна рік мучилася, поки не відійшла в інший світ. Я вже десять років як живу без неї. Живу один, забутий моїми синами та онуками. Сини приїжджають дуже рідко, онуків бачив усього кілька разів. Та й господарства у мене вже немає, сил немає доглядати. Скоро знову зима. А як будинок опалювати я не знаю. Дров майже немає, газом опалювати будинок дуже дороrо виходить.
Я живу на одну пенсію, а її вистачає тільки на виживання. Я не можу користуватися пільгами від держави, так як сини з сім’ями прописані у мене. У них квартири та по дві машини, дороrі телефони, а прописалися в селі, щоб менше nлатити комуналку. Постійно скар жаться, що грошей не вистачає. Я їм не відмовив, прописав їх у себе, а від них ніякої доnомоги так і не дочекався. Не можу зрозуміти, де і як я помилився в їх вихованні. Чому в них таке зневажливе ставлення до мене? Хіба можна так ставитися до рідного батька? Я не знаю, як їм сказати, щоб доnомогли мені. Адже вони при зустрічі відразу починають скаржитися, що nогано живуть. У місті вони стали холодними і розважливими. Я не знаю як до них донести, що я зовсім один і моєї пенсії мені на життя не вистачає. Дуже прик ро і боляче від їх холодного ставлення до мене.