Ми з Сергієм познайомились у кафе. Це було кохання з першого погляду. Він мене провів, а потім ми домовилися завтра там же зустрітися. Ми почали зустрічатися, а за півтора року ми одружилися. Я була дуже щасливою. Я заваrітніла одразу. Сергій був щасливий, дізнавшись про мою ваrітність. Усі дев’ять місяців я отримувала від нього любов і турботу. Вагітність протікала нормально. Тільки свекруха, дізнавшись про мою ваrітність, засмутилася. Але я не звертала уваги на її невдоволення, адже скоро я стану мамою, а турбота і кохання Сергія надавали мені сили. Пологи були важкими, цілу добу я мучилася. Зрештою наро дилася наша крихітка. Я була щаслива побачити мою малу. Я дуже втомилася і заснула, а прокинулась уже у палаті. Коли я розплющила очі поруч сидів лікар. Він мене привітав із народженням донечки і сказав: -Мені дуже шко да, але у вашої дівчинки nроблеми.
Вона не зможе сидіти та ходити. Я порадив би вам написати відмовну, вам дуже важко буде з нею. -Але ультразвук не показував жодних відхилень. -Так буває, а ви краще подумайте над тим, що я вам сказав. Я не хотіла вірити у те, що почула. Чому з моєю дитиною?! Прийшовши до тями, я зателефонувала Сергію. Я була певна, що він мене підтримає. Але я була дуже розчарована. -Навіть не думай її брати. Мені вона не потрібна. З нею додому не повертайся, – сказав він і вимкнув. Потім надійшло повідомлення від свекрухи: «Ти спочатку навчися народжувати! Щоб твоєї ноги в нашому домі не було з нею! Я зрозуміла, що я залишилася сама з моєю дитиною. Я не очікувала такого ставлення до себе та до нашої дитини.
Я люблю свою дитину, якою б вона не була. У мене навіть гадки не було відмовлятися від неї. Я викликала таксі та поїхала до себе. Моя Ліза розвивалася, як і всі діти, тільки була одна nроблема: вона не могла сидіти та ходити. Але я не опускала руки, знайшла хорошого лі каря. Він доnоміг моїй дівчинці. За кілька років лікування дало свої результати. З його доnомогою та моєю завзятістю вона зараз ходить і сидить. Щоправда, знадобилося багато сил і терпіння, але я досягла свого. Я не шкодую, що обрала мою дочку. Навіщо мені людина, яка готова покинути рідну дитину? Можна жити з людиною багато років і не знати її, адже справжня сутність людини проявляється у скрутну хвилину. Я дуже люблю свою Лізу і не уявляю себе без неї.