Мої діти, а їх четверо, відвідували багато гуртків і розвиваючих центрів: малювання, музика, танці, вироби з дерева, уроки з кераміки, мови, рукоділля, спорт. До дитсадка ми пішли лише до підготовчої групи. Я працювала по змінах, і нам дуже доnомагали в цьому свекор зі свекрухою. Я дуже пишалася досягненнями своїх дітей і завжди надсилала мамі фотографії з виступів, nодорожей. У нас вдома на стіні красувалися їхні грамоти, дипломи, подяки. У відповідь вона заявляла, що я надмірно навантажую їх, і знущаюся з дітей, що їм це все не потрібно. Згодом діти почали виступати на міських святах, змаганнях, сольних концертах.
Мама думала, що вони одержують за це великі гонорари, і я це роблю заради грошей. Я була дуже засмучена і скривджена на неї. Все дивувалася, як може власна мати так міркувати, і так ставитись до дочки та власних онуків. Розчарування і образа все більше збиралися в мені, я перестала щось показувати мамі. Вона постійно лаяла і принижувала мене. Але наші зусилля та старання, зрештою, дали свої результати. Усі четверо вступили до ВНЗ на бюджетні місця. Ми залишили дітям квартиру та переїхали з чоловіком на дачу.
І ось тут прокинулася моя мама: “Ти тепер живеш тільки для себе, діти влаштовані, а у Стаса вони вчаться nлатно. Ти просто зобов’язана допомогти братові та племінникам!” З якого дива я повин на вкладатися в його дітей, витрачати свій час і гроші, не зрозуміло. Вони мають своїх батьків. Ось хай і думають самі. Мама стала дорікати, що ми бездушні та жадібні люди. Все тільки собі, а Стас їм колись дуже доnоміг. Інша річ, якби сам брат попросив. Так ні, мати все кип’ятиться, нервує, і звинувачує нас у тому, що ми не бережемо її здо ров’я. З тих пір й досі я майже не спілкуюся з нею .