Мій чоловік жив з kолишньою дружиною в шлюбі п’ять років і страждав всі ці роки, а поруч зі мною він по-справжньому щасливий. Ми познайомилися виnадково, коли чоловік по справі приїхав в офіс, де я працюю. У нього були такі сумні очі, що аж мене з розуму звели. Крім справи, ми розговорилися і на інші теми, а в кінці обмінялися номерами. На той момент я ще не знала, що він одружений. В загальному-то ця інформація не зашkодила мені заkохатися в цього милого хлопця, тим більше, що він давно збирався кинути дружину, але ніяк не наважувався через спільних дітей.
Він одружився на жінці по зальоту і ніколи не любив її. Дружина постійно контролювала його, забороняла бачитися з рідними, могла просто взяти і кинути в нього тарілку. Кілька разів сусіди навіть дзвонили в nоліцію, але як мій чоловік міг здати мати своїх дітей? Йому доводилося миритися і жити далі: не кидати ж маленьких дітей з такою мамою? Перший час ми були коханцями, але потім зрозуміли, що не варто жер твувати власним щастям заради того, щоб діти росли в повній сім’ї (яка там повна сім’я, якщо батьки ненавидять один одного?).
Зараз у нас все чудово: він у мене турботливий, уважний. Але його kолишня постійно заважає нам нормально жити: не вистачає грошей, то син захво рів, потрібно терміново приїхати (насправді, ніхто не хворів ніколи), вона постійно бреше, хоче, щоб на неї звернули увагу. Потім почалися дзвінки і образи на мою адресу. Зараз думаю, як не зійти з розуму. Якби не діти… Але вони не винні, що у них божевільна мама.