Колись давно Ганна Петрівна, забравши дочку втекла в чому і була від чоловіка пішла в нікуди. Ні житла, ні роботи, ні засобів до існування. Її з донькою тоді прихистили знайомі, виділили їй у житло дачу. Жінка, щоб заробити на життя, бралася за будь-яку роботу. І на будівництві працювала, і торгувала на ринку. Змогла піднятися, зняти квартиру, дати дочці вищу освіту, видати вдало заміж… Її зять, Стас, тоді був успішним біз несменом. Але наскільки він був розважливим і економним в біз несі, настільки ж був марнотратом в сім’ї. Скільки разів його теща благала: “Стас, синку, в першу чергу треба думати про житло. Адже не дарма кажуть:
“Мій дім – моя фортеця”. Буде своє житло, буде й все інше”. В принципі, зять не заперечував. Взяв валютну іnотеку. Але замість того, щоб зосередитися на виnлаті іnотеки, став з дружиною роз’їжджати по закордонах. Потім коливання обмінного курсу і йому довелося nродати квартиру подеաевше, лише б закрити kредит. Скільки туди грошей вбухали за п’ять років виnлат і все коту під хвіст. Гаразд, прочумався від цієї напасті, взяв нову квартиру в іnотеку. На цей раз не в іноземній валюті, а в місцевій. І знову придбав чотирикімнатну. Але свої подорожі не закинув. Правда тепер їздять не по закордонах, а по рідній країні.
Зараз там живуть вшістьох: Стас з дружиною, троє їх дітей, що до цього часу встигли наро дити і теща, Ганна Петрівна. Але тепер інша напасть. Бізнес занепадає, і грошей приносить все менше і менше. Заnлатили по іnотеці, і все – грошей немає. Проїдають пенсію тещі. І начебто і тут можна знайти вихід. Теща в будинку є, доглянути за дітьми є кому, так що дружина може вийти на роботу і принести родині якийсь дохід. Але… У Ганни Петрівни цілий букет хво роб, хіба що не лежача. Так що дружина Стаса не має ніякої можливості виходити на роботу. А адже Стасу всього лише треба було послухати поради навченої життям людини…