Віка звільнилася з минулої роботи кілька місяців тому. І довго не могла знайти нову. Вона часто ходила на співбесіди, але марно. Якось Віка стояла біля молочного відділу, вибираючи молоко подешевше. Сьогодні їй треба було на співбесіду, і вона причепурилася для цього виnадку. Нарешті вона вибрала молоко і тут голосний голос просто під її вухом запитав. – Сьогоднішнє? – від несподіванки вона випустила молоко. Пакет лопнув, і бризки потрапили їй на темні штани та замшеві туфлі. -Не можна ж бути такою незграбною, – сказав чоловік і пішов. Вийшовши з супермаркету, вона дістала серветки та спробувала відтерти плями. І так, почистивши одяг, звіривши адресу, вона пішла на співбесіду. Літня жінка оглянувши її з ніг до голови, байдуже сказала: -Ви нам не підходите.
Увечері Віці зателефонувала її подруга Яна та запросила до себе на дачу. Підходячи до дачі подруги, Віка помітила зміни. По сусідству замість старенького будиночка, виріс неnоганий особнячок. Деякі дерева там спиляли, але стара яблуня все ще стояла на місці. Подруги вирішили сходити на дискотеку. Убралися і пішли на танці-танці. Раптом Віку хтось зачепив, і вона зламала підбори. Вона почула знайомий голос: -А треба на всі боки дивитися. Назвавши його хамом, Віка повернулася додому. Прийшовши додому, подруги сіли на ганку. – Слухай, а давай яблук нарвемо у нового сусіда? – Запропонувала Віка. – Одягни тапочки якісь, я полізу на дерево. Сяк-так сівши на гілку, Віка почала рвати яблука і кидати їх через паркан, де Яна у темряві збирала їх у купку.
І тут з ноги зліз одна з тапочок, і впав, та так голосно, мабуть, на відро потрапив. Віка застрягла і не могла спуститись. Господар уже помітив їх і прямував до дерева. – Ти? – вигукнули вони. Віка швидkо злізла, порвавши поділ сукні і пішла. Вранці Віка почала збиратися додому. Тільки зайшла до квартири, а тут дзвінок від Яни. -Ти уявляєш, приходить сьогодні до нас сусід із повним відром яблук. І каже, що це для тебе. Ми йому сказали, що ти поїхала, і він здається засмутився. Через день Віці зателефонували та покликали на співбесіду. – Заходьте, – почувся голос, і Віка несміливо зайшла до кабінету. – Здрастуйте, я щодо роботи, – сказала вона і сіла. Назустріч їй піднявся усміхнений Ігор. – Завтра о дев’ятій, і не спізнюйся. За півроку Віка звільнилася. Негоже чоловікові та дружині в одному офісі працювати.