Іра доnомогла незнайомому чоловіку підвестися з місця. А коли той підвівся, то подивився їй у вічі і таке сказав, що дівчина ахнула

Життя сповнене дивовижних випадків. Ірина приїхала до рідного міста з дуже сумної причини – не стало її kоханої бабусі. Антонину Миколаївну всі онуки любили й родичі. Вона була дуже розумною, мудрою жінкою. Іра гуляла по провулках рідного міста і мимоволі згадала давно минулі роки. Щоліта батьки відправляли дітей на літо до бабусі. Вони з братом бабусю слухалися і поважали, хоча Антоніна ніколи голосу не підвищувала, вистачало й одного суворого погляду цієї жінки, щоб приструнити будь-яку дитину. Дався взнаки багаторічний стаж у школі! Іра не могла повірити, що тепер її нема. Начебто розумієш, що колись дорослі йдуть назавжди, але все одно віриться в це важко. Все начебто поганий сон.

Вона гуляла задумлива, штовхала осіннє листя, мокре від вчорашнього дощу. Раптом поряд спішно пройшов чоловік, послизнувся і впав. Іра простягла йому руку, щоб доnомогти. -Ви в порядку? -Так, все нормально, добре, що вас не зачепив, – усміхнувся чоловік, але варто йому встати, як він похитнувся. -Ви головою вдарилися, не поспішайте. Куди ви поспішаєте? Іра підхопила його під руку. Він якось дуже уважно див но на неї подивився. -На потяг запізнююся, документи забув. А ви місцева? -Ні. -У туристичних цілях чи до родичів приїхали? – усміхнувся чоловік. -На nохорон бабусі… -Ох, – розгубився чоловік, -Вибачте, сердечно співчуваю. -Все в порядку. Чоловік якось знехотя відпустив її руку. -Поспішаю, дякую за все. Він затримав на ній ще на хвилину погляд, а потім пішов.

Advertisements

Іра переживала тяжко втрату бабусі. Начебто разом з нею і якоюсь частиною душі, доброю та світлою з дитинства, не стало. Того чоловіка вона зустріла ще раз у місті, у банку, він стояв біля сусідньої каси. Помітивши її, привітно посміхнувся. Ви запитаєте, що сталося далі? Вони одружені вже три роки. Так-так, життя – дуже іронічна штука.Життя сповнене дивовижних випадків. Ірина приїхала до рідного міста з дуже сумної причини – не стало її kоханої бабусі. Антонину Миколаївну всі онуки любили й родичі. Вона була дуже розумною, мудрою жінкою. Іра гуляла по провулках рідного міста і мимоволі згадала давно минулі роки. Щоліта батьки відправляли дітей на літо до бабусі. Вони з братом бабусю слухалися і поважали, хоча Антоніна ніколи голосу не підвищувала, вистачало й одного суворого погляду цієї жінки, щоб приструнити будь-яку дитину. Дався взнаки багаторічний стаж у школі! Іра не могла повірити, що тепер її нема. Начебто розумієш, що колись дорослі йдуть назавжди, але все одно віриться в це важко. Все начебто поганий сон.

Вона гуляла задумлива, штовхала осіннє листя, мокре від вчорашнього дощу. Раптом поряд спішно пройшов чоловік, послизнувся і впав. Іра простягла йому руку, щоб доnомогти. -Ви в порядку? -Так, все нормально, добре, що вас не зачепив, – усміхнувся чоловік, але варто йому встати, як він похитнувся. -Ви головою вдарилися, не поспішайте. Куди ви поспішаєте? Іра підхопила його під руку. Він якось дуже уважно див но на неї подивився. -На потяг запізнююся, документи забув. А ви місцева? -Ні. -У туристичних цілях чи до родичів приїхали? – усміхнувся чоловік. -На nохорон бабусі… -Ох, – розгубився чоловік, -Вибачте, сердечно співчуваю. -Все в порядку. Чоловік якось знехотя відпустив її руку. -Поспішаю, дякую за все. Він затримав на ній ще на хвилину погляд, а потім пішов. Іра переживала тяжко втрату бабусі. Начебто разом з нею і якоюсь частиною душі, доброю та світлою з дитинства, не стало. Того чоловіка вона зустріла ще раз у місті, у банку, він стояв біля сусідньої каси. Помітивши її, привітно посміхнувся. Ви запитаєте, що сталося далі? Вони одружені вже три роки. Так-так, життя – дуже іронічна штука.

Advertisements

Leave a Comment