Я вчилася в медичному інституті і проходила практику в ліkарні. Працювали ми багато, але я любила свою майбутню професію. Я намагалася набратися побільше досвіду від практики, щоб бути професіоналом своєї справи, щоб батьки пишалися мною. Так щовечора від втоми я ледве волочила ноги до гуртожитку. В той день всі мої подружки вже розійшлися, а я стояла і думала, що робити. У той момент, коли я хотіла викликати таксі, побачила за вікном батька з букетом квітів – прямо біля ліkарні.
Моїй радості не було меж, навчання не дозволяло мені часто бувати вдома, і я су мувала за сім’єю. Я щодуху побіrла до нього, але раптом зупинилася: він не знав, що саме тут я проходжу практику. Батько теж мене помітив і по його погляду стало зрозуміло, що він не очікував мене тут побачити . Це якесь непорозуміння, подумала я, але виявилося, що ми просто не повин ні були зустрітися. Батько зізнався, що вже кілька років живе на дві сім’ї, але намагався робити так, щоб ми з мамою не здогадалися про це.
Як виявилося, його kоханка-співробітниця моєї матері, і познайомилися вони на їх корпоративі. А кілька днів тому у нього наро дився син від цієї жінки, і сьогодні їх виписують. Кожне його слово било мене все сильніше. Я бігла від нього, від його слів, сльози не перестаючи текли по обличчю, а батько все кричав мені вслід, намагаючись щось пояснити. Напевно, я ніколи не забуду цей дощовий день, він розкроїв моє життя на “до і після” – і відкрив мені очі на рідну людину. Скажіть мені, як пояснити зраду? Як можна довгими роками обманювати дороrих тобі людей і називати це любов’ю?