Мій чоловік – той самий типаж суворого чоловіка, про який я завжди мріяла. Його професія – коваль ручного кування, якщо хочете! Його легко уявити: величезний, мускулистий чоловік із татуюваннями. Я працювала у приватному будівельному біз несі, нам замовили кований паркан для заміської ділянки, і мене попросили перевірити, на якому етапі знаходиться замовлення, і забрати договір. Я приїхала , побачила його і сказала: “Це мій принц!”. Я тоді спізнювалася на роботу і він відвіз мене туди на своєму мотоциклі. Я не могла не заkохатися в нього. Ми почали зустрічатись, і на мій день народження він вручив мені виковану троянду!
Хоча це був його єдиний подарунок, але це було див но! Ми скрізь їздили на його мотоциклі з його друзями, веселилися: наприклад, я вперше стрибнула з тарзанки, незважаючи на те, що була налякана. Ми одружилися, живемо добре, разом уже близько трьох років, але одна річ мене дуже дратує: я хочу, щоб 8 Березня було як у будь-якої іншої жінки: з величезним букетом квітів, накритим столом із романтичною вечерею, чоловіком, що стоїть біля плити. З іншого боку, ця рутина страաна для мого чоловіка. Він вважає, що це свято принижує та дискримінує чоловіків, роблячи їх на один день недотепами.
8 березня рано-вранці мій чоловік кудись поїхав – йому зателефонували, він схопився на свого залізного коня і зник. В цей час я ще спала. На мене чекав сюрприз. Того дня я не могла з ним зв’язатися, бо він увесь час стверджував: “Я зайнятий, маю термінову справу!”. Я навіть нічого не приготувала, бо чекала дива, а коли він прийшов о п’ятій годині вечора, то сказав: “Що у нас на вечерю?” Я заявила: “Чорт візьми, сьогодні ж 8 березня!”. “О, так!” – Зойкнув він і відкрив свою сумку, всередині якого була зім’ята гілочка мімози! “Ну, дай мені щось поїсти”, – додав він. Я вже не терпіла, зібрала речі і просто втекла від нього.