Наша бабуся завжди дуже холодно ставилася до нашої родини. У дитинстві ми ніколи не ставили зайвих питань, відчуваючи, що нам нічого не розкажуть. Але був постійний дисонанс. Бабусі всіх знайомих відрізнялися добродушним характером, були добрі та дбайливі. А наша бабуся нам навіть не посміхнулася жодного разу, ніколи не куnувала подарунків і не балувала. Іноді батьки залишали нас у неї у вихідні. Вона провела з нами в дитинстві багато часу, але зовсім не прив’язалася.
Вона nродовжувала підтримувати стосунkи з нашими батьками, але завжди трималася від нашої родини на певній дистанції. Ми дивувалися, що такого серйозного могло статися? Ми з братом запитали батьків, коли були вже зовсім дорослими. З роками нічого не змінилося. Батьки не стали вдаватися до подробиць, поверхово сказали, що вони її підвели в якійсь важливій справі. Там якась темна історія, яку ніхто не бажає згадувати.
Було видно, що мама з татом дуже шkодують, що ніяк не можуть змінити ставлення бабусі. Я намагалася дізнатися про подробиці, але ніхто не хоче говорити. Бабуся настільки байдужа до нас, що збирається залишити свою квартиру державі. Батьки були готові до такого повороту подій, він їх не здивував, але для нас із братом це стало несподіванкою. Розумію, що зраду важко пробачити. Але у чому вин ні онуки? Адже ми нічого не зробили їй. Чому мають розnлачуватись за помилки своїх батьків? Це не справедливо. Думаю, що якби дідусь був живий, все б так не обернулося.