Я вийшла заміж і наро дила дитину. Це було в 1966 році. Ми роз лучилися всього через десять років шлюбу. Я прийняла рішення, що хочу присвятити своє життя улюбленій дочці, тому припинила спроби заводити сім’ю. Думала, що моїй дочці було б важко пристосуватися і звикнути до нової сім’ї. Тому на особистому житті я поставила хрест. Хоча у мене було багато залицяльників, багато запрошували на побачення, але я всім відмовляла, адже спочатку вирішила, що ніяких відносин. Мені треба було ставити дочку на ноги. Моя дочка має гарну освіту і працює у відомій компанії.
Неnогано заробляє і сама змогла придбати квартиру в дуже баrатому районі столиці, та й ремонт зробила шикарний, меблі куnила прямо з салону. Вона рано обзавелася сім’єю, але кар’єра не склалася, і разом з цим її здо ров’я стало погіршуватися. Її приятелька ненароком повідомила мені, що на цьому ґрунті дочка почала сильно пити. Вона навіть не намагалася поговорити зі мною про це. Мені було важко усвідомити те, що відбувається, тому що в нашій родині такого ніколи не було.
Вперше мені довелося зіткнутися з такою хво робою. Я помітила жовтуватий відтінок на білках її очей, коли зустріла її в той самий останній раз. Я сильно занепокоїлася і попросила її звернутися до ліkаря. Вона прийшла в лють і більше мене не хотіла бачити. Вона почала посилати зловісні текстові повідомлення з побажаннями смер ті тощо. Мої знайомі повідомили мені, що моя дочка переїхала в сусіднє місто. Вона nродала все, що вона мала. Через всі ці переживання у мене погіршилося здо ров’я. У мене є дочка, але я отримую доnомогу від соціальних служб. Я щиро хочу, щоб наш зв’язок з дочкою покращився, але не знаю, як це зробити.