Я з дитинства відчувала себе непотрібною в сім’ї. У мене троє братів і батьки все свій час приділяли саме їм. Вони водили їх на різні спортивні гуртки, розвивали їх у цікавих напрямках, а мені залишалося тільки сидіти вдома і чути про досягнення братів. У результаті брати виросли справжніми спортсменами і переїхали кордон будувати свою кар’єру. А я вийшла заміж, от і все. Мама після заміжжя приїжджала до мене раз в місяць. Ми особливо не спілкувалися. Але з появою сина все змінилося. Я народила хлопчика Михайлика.
І мама просто переїхала до нас додому після народження дитини. По початку я думала, що мама таким чином хоче доnомогти мені, але потім зрозуміла, що вся справа в онуці. Мама вирішила згадати той час, коли вона сама виховувала своїх синів. І ось практикувала свої навички на Міші. Вона куnувала йому все найкраще, якісне і дороrе. У нього повзунки і соски були фірмові, коляску і ліжечко теж мама куnила. Син ріс і подарунки для нього від бабусі теж ставали дорожчими. У 10 років мама подарувала Міші електричний самокат.
А через рік дороrий телефон. Син не розумів цінність цих речей і легко все ламав, він нічого не беріг, бо знав, що бабуся може куnити йому ще. У Міші знизилися оцінки, і я провела з сином розмову з приводу його навчання. На що син мені відповідає: -А чому ти мені вказуєш, що робити і як вчитися? -Я не вказую, а кажу тобі як правильно робити. І що за тон у тебе? -А я не хочу слухатися нищебродів, я краще буду жити у бабусі, вона мене ніколи не лає. Міша зібрав речі в рюкзак і поїхав до мами моєї. Вона потім зателефонувала і сказала, що дитина в неї, а я вже не знаю, що мені робити зі своїм сином.