Моя подруга зі своїм чоловіком жили в однокімнатній квартирі, успадкованої від бабусі. Працювали вони обидва: мали середній заробіток. Але зарnлати kатегорично не вистачало на щоденні потреби, до того ж, у них підростала дочка. Адже крім їжі потрібно ще одягати і хоч зрідка балувати дитину іграшками або водити в цікаві місця. Так як вона працювала ме дсестрою, то мала можливість підробляти. Вона завжди погоджувалася на додаткову роботу. Після роботи і додаткових змін вона приходила додому, готувала вечерю і займалася з донькою, а чоловік годинами лежав на дивані.
Приходячи додому після важкого дня, дружина відразу прямувала на кухню, щоб приготувати для всієї родини вечерю. Чоловік вважав, що це нормально, йому здавалося – всі так живуть. Він, приходячи додому, міг розслабитися за комп’ютером, поки дружина готує і займається донькою. Життя йому бачилося прекрасним і безхмарним. Він думав, що так і повин но бути, але коли nомер дядько дружини і вона стала єдиною спадкоємицею – його ілюзії розбилися в брязкіт. Оля забрала дочку і пішла в залишену їй квартиру. Як би чоловік не намагався утримати дружину, вона не погоджувалася.
Через деякий час вони виnадково зустрілися. Моя подруга виглядала прекрасно, вся світилася від щастя. Турбот стало менше, вона встигала відпочивати. Чого не скажеш про життя чоловіка: все лягло на його плечі. Прання, прибирання, прасування, їжу приготувати і посуд помити. А вдома і сліду не залишилося від домашнього затишку. Через свою забудькуватість і неохайність, він забував про день народження дочки і друзів. Всі відвернулися від нього. Всю провину за зіпсоване життя він звалив на дружину і її спадок. За його словами, спадок зіпсував її. Не було б спадщини, жили б вони як раніше. Тільки ось вона так не думала, квартира була сильним поштовхом для набуття впевненості. Вона прийняла правильне рішення роз лучитися з чоловіком, адже вони давно були чужими один одному.