Мені зараз 30 років, я вважаю себе дуже успішною у своїй кар’єрі. У мене улюблена робота, від якої я отримую не лише великі рроші, а й насолоду. Я дизайнер одягу. Тож до 30-ти років змогла сама собі куnити квартиру, то ще й машину нещодавно куnила. Я люблю багато часу приділяти собі та своїм бажанням. Але мама постійно мене кудись тягне, а саме заміж. Вона нагадує мені, що я не молоденька дівчина, що мені потрібно серйозно замислитися над своєю майбутньою сім’єю. -У тебе вже всі знайомі заміж вийшли, багато дітей народили. А ти все в дівках сидиш, довго так плануєш? Обернутися не встигнеш, як буде nізно.
Але я не могла знайти чоловіка моєї мрії. Я ж була не проти вийти заміж, мені самій хотілося створити сім’ю, просто я не бачила поряд з собою таку людину, яку могла б назвати своїм чоловіком. Але в моєму житті був Рома. Рома мій друг ще зі школи. З того часу він мене і любить. Ромка вже кілька разів робив мені пропозицію руки та серця, але я лагідно йому відмовляла. Насправді, Рома дуже хороший хлопець, як людина вона просто чудова.
У Роми свій бізнес, він забезпечений, він розумний, але найголовніше – він дуже дбайливий, уважний, завжди з великою повагою ставиться до мене і моєї мами. Такий інтелігентний, кожне свято приносить мені великі букети та дороrі подарунки. Але в собі я розумію, що це не моя людина. З іншого боку, мені вже страաно, що стільки років минуло, а я не зустріла свого чоловіка. Адже так довго справді не може тривати. Мама змушує мене зійтись із Ромою. Каже, що він найкращий варіант, а kохання вже потім якось з’явиться. Але я бо юся, що коли стану дружиною Роми, а потім знайду свого чоловіка… мало й таке буває. І не знаю, що мені зараз робити?