Степан та Марія познайомилися, коли ще були студентами. Незабаром вони побралися, підготувалися до весілля, отримали дипломи та зіграли весілля. Степан заkохався в Марію при першій же зустрічі і при першому погляді. Він глянув у її очі і подумав, що хоче від неї сина. Вони прожили разом довге та щасливе життя, тільки Марія не наро дила Степанові сина, а наро дила трьох дочок, у яких батько душі не мав. Але в глибині він все ж таки мріяв про сина. На сороковий ювілей Марії Степан сказав тост та такий, що всі розnлакалися. Він дуже любив Марію і щиро бажав їй найкращого. Після тосту він запросив дружину на танець, і прошепотів її вухо: «Наро ди мені сина, кохана. Ти ж знаєш, я мріяв про сина все життя.
Назвемо його Петром Степановичем, на честь дідуся». – Ти з глузду з’їхав? Мені ж сорок виповнилося, яка дитина? Незабаром онук наро диться. Марія довго думала про слова чоловіка. Вона була дорослою вже для такого, але дуже любила чоловіка і хотіла ощасливити його. Але потім вона зважилася і повідомила чоловікові, що готова народ жувати йому сина. «Від такого чоловіка можна народ жувати хоч у старості років». Незабаром вона заваrітніла.
Петро Степанович наро дився здо ровою і великою дитиною. Він був розумним, активним, процвітав у всіх сферах. Змалку він відрізнявся своєю успішністю в школі. Якось він заявив батькам, що хоче стати лікарем. Батьки попередили, що йому потрібно буде довго та добре вчитися. “Бути лікарем – це велика відповідальність, синку” – говорили вони Петру. Але він наполягав на цьому. Пройшло багато років, і він став знаменитим та успішним хірургом. Він врятував життя багатьох тяжко хворих пацієнтів. У його сорокаріччя зібралися всі знайомі, родичі та друзі. Марія та Степан теж були присутні. Степан, як у молодості, запросив дружину на танець. Він пошепотів їй на вухо: «Дякую за сина!».