Зараз мені тридцять п’ять років, але заміж вийшла дуже рано, у двадцять. В мене дві дочки. Старшій дочці п’ятнадцять років, а молодша цього року лише пішла до школи. Начебто б у мене все нормально, але є щось, що не дає мені спокою. Ця історія має майже двадцятирічна давність. Коли я тільки закінчила школу, у мене з’явився хлопець. Якщо скажу, що я його любила, збрешу. Я зустрічалася з ним тільки щоб не бути самотньою. Він гарно доглядав, дбав про мене, і це мені дуже подобалося. Я вирішила розповісти про нього маму.
А вона активізувалася. Стала вести себе див но, перетворила моє життя на пеkло. Їй мій хлопець не подобався, тому вона забороняла зустрічатися з ним. А також вона обзивалася перед знайомими і ображала його. Витівки мами вплинули на мене протилежним чином. Замість того, щоб припинити спілкуватися з ним, я заkохалася в нього по вуха. Ми були у стосунkах, коли за кілька років я зустріла іншого хлопця. Він дуже подобався мамі, і вона робила все, щоб я покинула свого тогочасного і була з ним. Скоро він зробив мені пропозицію, і я погодилася. Ми одружилися. Виходить, що я зра дила своє перше kохання.
Він дуже тяжко пережив мій вчинок. Неодноразово спробував поговорити зі мною і переконати мене відмовитися від цієї витівки, змусити мене одуматись і не піддаватися маніпуляціям матері. Він навіть прийшов у день весілля і чекав мене біля РАГСу. Думав, я передумаю і втечу з ним. Він чекав на мене, поки не наро дилася моя перша дочка. Тільки тоді він одружився з іншою. Нещодавно він підписався на мене у соцмережах. Ми ніколи не зустрічалися після дня мого весілля. Я дізналася, що він у роз лученні, і в нього син. В мені прокинулася та іскра, яку я так довго намагалася загасити. Начебто все було не 15 років тому, а лише вчора. Я все ще люблю його. Як мені бути? Він – моє щастя, але в мене є чоловік та діти…