Півроку тому я переїхала в іншу квартиру. Мені так було зручніше їхати на роботу, до того ж раніше я жила в двушці одна, і платила в два рази більше, тому і вирішила зняти однокімнатну в цей раз. Одного разу приходжу я з роботи, а одна дівчинка років чотирьох-п’яти стоїть перед сусідніми дверима і тягнеться за дзвінком. – Ви мою маму не бачили? – запитала вона, помітивши, як я дивлюся на неї. – М-м… Ні … Ні, я не бачила твою маму. А ти живеш в цьому будинку? – запитала я. По правді сказати, я сама дивувалася, чому в сусідньому будинку так тихо. Я ніколи ні в кого не питала, але це мене моторошно цікавило. – Ні, тато забрав нас до себе.
Ми з моїм маленьким братиком живемо з ним, але нам без мами якось не ладиться. Я вирішила шукати її, раптом вона не знає, де ми. Я подзвонила іншій сусідці і дізналася у неї історію цієї дівчинки. Виявляється, мами дівчинки не стало під час пологів другої дитини. Батько сімейства переїхав до матері, адже наодинці з двома не справлявся. Сусідка забрала дівчинку до себе і подзвонила її батькові. Згодом я стала забувати про дівчинку, але тут вона з’явилася знову. І знову вона стояла перед дверима і, по обличчю було видно, чекала когось. – Привіт, а кого ти чекаєш? – запитала я, зустрівши її по поверненню з магазину. – Матусю, — відповіла вона. Я зрозуміла, що до чого, і запросила дівчинку до себе на чай, а там вже подзвонила її батькові за названим номером.
Поки Асечка наминала солодощі за обидві щоки, її батько приїхав. Я відкрила двері і відразу не змогла повірити своїм очам. Переді мною стояв мій колишній чоловік. Ми з ним роз лучилися 7 років тому. Я не могла наро дити йому дітей, і ми обидва прийняли усвідомлене рішення … роз лучитися. Хоч ми і любили один одного більше життя… – Поки я з молодшим вожуся, вона йде маму шукати. “Вона не знає, де ми” – каже. Діти … — сказав він. Вже тримаючись однією рукою за шию батька, Ася попрощалася зі мною, і вони пішли. Я мало не заnлакала від цього ” До побачення, тітко Іро.”. Після цього Ася часто дзвонила мені з телефону батька, і ми створили традицію щосуботи їсти морозиво вчотирьох.
Одного разу мені подзвонив сам колишній чоловік і сказав, що потрібно зустрітися для серйозної розмови. Я вже здогадувалася, до чого була ця розмова… спочатку він запитав про почуття, що залишилися до нього, а потім перейшов до суті розмови. – Діти вже звикли до тебе. Ася щодня проситься до тітки Іри, а я кажу, скільки залишилося до суботи. Може … може, спробуємо ще раз? Може, у нас все вийде? Зараз я щаслива мама 2 чарівних діток. Я щаслива за кожну виnадковість в нашій історії. Часто ходжу на кладовище до покійної дружини чоловіка, дякую їй за дітей і кожен раз даю обіцянку піклуватися про них так, як це зробила б вона…