Був один випадок зі мною у вихідні. Я їхала в маршрутці – і тут до салону зайшли бабуся та хлопчик, мабуть, її онук. Бабуся була у віці, у самої спина зігнута, вона ще з великими пакетами, бо маршрутка на ринку зупинилася. А її онук, хлопчик років 6, стояв, уткнувшись у телефон. Мало того, він голосно у стрілялки грав і не звертав уваги ні на що. Я поступилася своїм місцем бабусі; сказала їй, щоб та сіла, бо пакети важкі. Але бабуся, як побачила вільне місце, так одразу посадила на нього свого онука. А сама вона продовжувала стояти, тримаючи в одній руці важкі пакети, а другою трималася за сидіння, щоб не впасти.
Мене так обурила ця ситуація. Я хотіла зробити хлопцю зауваження, але він був у навушниках. Тоді я почала його смикати за куртку. Але тут заступила його баба: -Що Ти від дитини хочеш? -Хочу йому сказати, що місце потрібно старшим поступатися. -Він і без тебе все знає. Відстань від мого онука. -І кого ви з такого ледаря без манер виростите? Вам самій важко стояти з пакетами, а він навіть не додумається вам якось доnомогти. -Відчепись від дитини! – заволала бабка.
Я вийшла не на своїй зупинці, мені було просто гидко перебувати в цій маршрутці. До того ж мене ніхто не підтримав, і це було дивно. Зазвичай, якщо відбуваються такі перепалки, то вся маршрутка починає з’ясовувати, хто має рацію, а хто винен. Я не просила бути саме за мене в тій суперечці, хоч за кого могли голосувати ті люди? Але вони всі воліли просто так промовчати. Я не розумію їх і тим більше ту саму бабусю. Видно, що їй найважче, вона все одно пригнічує це, тим самим, виховує егоїстичного онука.