Після закінчення школи я одразу переїхала до столиці і зайнялася пошуком хорошого чоловіка, адже я знала: собі не доnоможеш – ніхто не доnоможе. Тоді я й зустріла 30-річного Михайла, який виглядав молодшим за свої роки, і я вирішила, що він – відмінний спосіб столичної прописки. Ну, дура дурою, що я можу зараз змінити. Я заваrітніла, і дуже скоро після цього почалося саме пекло мого життя. Все моє тіло було в синцях та подряпинах. Я часто ходила в окулярах, щоб не було очей. Деякі частини тіла в мене і гоїтися не встигали. Михайло всю свою лють, злість, аrресію та образу, що накопичилася протягом дня, виливав на нас із сином.
Моя мама жила у селі. Я їй і не розповідала про тиран у моєму домі. А свекруха мене взагалі не сприймала, тож доnомоги від неї теж не доводилося чекати. Я терпіла всі побої та знущання, бо залежала від чоловіка. Я розуміла, що без нього у великому місті з дитиною не впоратись. Одного разу чоловік довів всю справу до того, що я вже подумки прощалася з життям і не сподівалася залишитися живою. Після цього разу чоловік злякався, і сам, мабуть, зрозумів, що він міг би опинитися за ґратами у разі іншого результату. Саме тому він поміняв замки на всіх дверях та залишив нас із сином на вулиці без нічого. У мене навіть документів із собою не було. Але я розуміла, що краще без документів залишитися, ніж стати інвалідом у руках тирана. Я сама зализувала свої рани. Не було кому мені допомогти, я це чудово розуміла.
.Ми з сином спочатку жили у кіоску, в якому я працювала. Добре, ми зустріли доброго роботодавця, і він дозволив там спати та працювати з дитиною. Пізніше я змогла відновити свої документи, роз лучилася з Михайлом офіційно, знайшла іншу роботу, зняла квартиру та влаштувала сина до школи. Через 8 років після цього випадку я знайшла у собі сили вийти заміж ще раз, адже я знову змогла полюбити. А за рік після цього у нас наро дилася донька. Я була на сьомому небі від щастя. Невже життя налагоджувалося… Але каверзи слід було чекати. Михайло знову з’явився у моєму житті. Точніше, не зовсім у моїй… Він написав синові соцмереж, той вирішив з ним зустрітися, і пішли дороrі подарунки синові, обіцянки та екскурсії його багатими будинками. За підсумками Михайлу вдалося переманити сина себе. На суді син сказав, що хоче лишитися з татом. Я не можу цього прийняти, адже всю душу в сина вклала. Я не можу також його відпускати. Але що мені лишається робити – не знаю…