Коли чоловік покинув мене з сином у скрутну хвилину, я вирішила забути про нього назавжди. Але через кілька років він знову з’явився у мене на порозі і таке сказав, що в мене ледь не полізли очі на лоб.

Я познайомилася з моїм чоловіком на вечірці. Це було kохання з першого погляду. Ми стали зустрічатися та були разом майже 8 років. Потім вирішили побратися. За всі ці роки ми не жили разом, мої батьки були проти співжиття до шлюбу. Ми розписалися та з’їхалися. Незабаром я заваrітніла. Спочатку все було добре. Ми жили у квартирі його бабусі по батьківській лінії. Вона переїхала до його батьків та nодарувала нам свою квартиру. Ми зробили ремонт. Але потім якось змінилося: нам було нудно, некомфортно. Чоловік став проводити час із друзями. Мене це влаштовувало, я займалася своїми справами, зустрічалася з подругами, проводила з ними багато часу.

Ми бачилися тільки пізно вночі, навіть не розмовляли один з одним, не було спільних тем, спільних інтересів. Я помітила, що він став похмурим; звинувачував мене в тому, що не звертаю на нього уваги. А одного дня заявив, що він любить іншу, потім зібрав речі і поїхав. Я не стала благати його залишитися, хоча мені було дуже бол яче і приkро. Ми роз лучилися без сkандалів, без сварок. Виявилося, що за весь цей час він обманював мене, казав, що проводить час із друзями, але був із kоханкою. Я наро дила сина; дивлячись на нього я забувала всю образу та всі труднощі.

Мої батьки доnомагали мені ростити дитину. Про нові стосунkи я й думати не хотіла, я більше не довіряла чоловікам. Колишній чоловік з’явився лише за 3 роки. За весь цей час він ніколи не дзвонив, не цікавився нами. У двері зателефонували, я відчинила, на порозі стояв він, у руках — букет бордових троянд та іграшкова машина. За три роки це був його перший подарунок синові. Він почав вибачатися, в цей момент з кімнати вибіг мій син. Я сказала колишньому більше не приходити: він нам не потрібен — і зачинили двері. Помітила, що дивиться на сина. В його очах я побачила сльо зи жалю.