– Як довго ти будеш прикидатися сліпим, Грише? Ти розумієш, твої батьки – жорстокі, безсердечні люди, – кричала в телефон Настя. – Та гаразд, з кожним буває, чого ти так. Ти що, дітей не виховуєш? – спокійно відповів Гриша. – Виховую, але я ж їхня мати, маю право. А вони – бабуся з дідусем. Внуків 10 років не бачили, лише телефоном спілкувалися, а зараз, коли онуки самі до них поїхали, ображають їх. Мені син дзвонив, каже, бабуся з дідом нас кривдять, просив забрати їх звідти. – Настя, не вигадуй, вони просто… Не давши чоловікові домовити, Настя відповіла: – Все, я за ними, немає часу, – і з цими словами вона поїхала за дітьми. Через 3 години вона вже була у селі, де мешкали батьки чоловіка. Літ ні люди довгий час були в іншій країні у своєї доньки, приїхали недавно і відразу ж запросили онуків до себе на канікули. – Де мої діти? – Не привітавшись зі свекрами, запитала Настя, потім вона побачила палицю в руках свекра і запитала, – це і є знаряддя, яким ви моїх дітей мучите? Безсовісні!
На крики Насті на ганок вийшла свекруха: – О, Настя, а ти чого розорилася? Проходь, я якраз пиріг печу. – Ага, пироги вони печуть. Такі милі, пухнасті, а коли нас немає, дітей ображаєте. Та які ви бабуся з дідусем? Настя кинулась у будинок, де спали діти. Вона зауважила, що за пару днів на дітках з’явився здоровий рум’янець, вони стали виглядати краще, щільніше. Розбудивши дітей, вона сказала їм збиратися, але ті не хотіли їхати, вередували. – Ми їх виховуємо, – раптом з’явився свекор, – цій дур ниці скоро 13. Я йому рушницю даю, щоб по банках стріляв, а він на курях цілиться. Ось я й відважив йому. Слідом за свекром з’явилася свекруха в тій самій кімнаті. – А Надюша над сліпим кошеням знущалася. Вона вже в 5-ий клас збирається – доросла дівчина. За це я її і по попці вда рила.
– Ага, кури і кошенята важливіші за своїх онуків. От і живіть у світі тварин, а онуків ви більше не побачите! Настя з цими словами потягла дітей до виходу, а ті вперто чинили опір, не хотіли їхати. В одному вагоні з ними поїхала одна жінка середніх років. Син Насті весь час кричав, крутився, кидався предметами, нікого не слухався, потім до нього приєдналася і сестра. – Толь, поводься спокійно! Надя, не можна! Ви мене чуєте? Я з ким розмовляю? – відчайдушно кричала Настя. Раптом її нер ви не витримали, і вона дала обом пустунам по м’яких місцях. – Який ж ах! – Як закричала сусідка Насті, – ви ж мати! Як можна бути таким безсердечним?
Вас батьківських прав позбавляти потрібно! Усю дорогу, що залишилася, і діти, і Настя сиділи тихо, не лунаючи ні звуку. На вокзалі їх зустрів Грицько. Настя сказала, що їй вже соромно за свої слова, а тим часом до них підійшла та сама сусідка і вставила: – Ви, мабуть, батько сім’ї. Знайте, у вас жа хлива дружина, вона не варта вважатися матір’ю. Уявіть, що вона підняла руку на бід них дітей, накричала на них. Одне слово, жах. Розберіться з цим якось. Гриша тільки засміявся. Після приїзду додому, Настя одразу ж зателефонувала свекрам, вибачилася перед ними та сказала, що відправить дітей до них на перевиховання. Гриша ж спостерігав за тим, що відбувається збоку, і єхидно посміхався.