Мой колишній чоловік покинув мене, коли наш син був маленьким, йому тоді було сім місяців. Я залишилася сама з дитиною на руках. Цей період залишився у моїй пам’яті як поганий сон. Мені доnомогли мої батьки. Мама сиділа з моїм сином, а я вийшла на роботу, заразом шукала нові стосунkи. Я не втрачала надію, що знайду справжнього чоловіка, який дбатиме про мене і про мого сина. Я зустрічалася з чоловіками, але коли ті дізнавалися, що маю дитину, уникали серйозних стосунkів. Я розумію їх, не звинувачую. Нарешті, я зустріла чоловіка своєї мрії. На першій же зустрічі сказала, що маю сина. Він відреагував адекватно, сказав, що дитина не завадить нашим стосунkам. Стали зустрічатись, потім він запропонував переїхати до нього.
Сказав, що має серйозні наміри і хоче одружитися. Я погодилась. Моєму сину тоді виповнився рік. Він потребував моєї турботи і уваги. Він мав комфортну квартиру, нещодавно зробив ремонт. Мій син став байдикувати, порвав шпалери, впустив вазу. Він сміявся, нічого не говорив. Я думала, що він полюбив мого сина. Спочатку все було добре. Свого сина забезпечувала сама, у чоловіка не просила rроші. Він запропонував виділяти rроші зі своєї кишені, але я відмовилася.
Я була твердо впевнена, що не варто брати від нього rроші, це не його дитина, і він не повинен дбати про мого сина. Але він наполягав – і я погодилася. Через деякий час ставлення чоловіка до моєї дитини змінилося. Мій син почав дратувати його, він кричав на нього; мені стало ясно, що мій син заважав. Почалися нескінченні сварки. Я з дитиною повернулася до своїх батьків, але вирішила накопичити на нову квартиру. А поки що житиму з рідними. Від чоловіка отримала смс-ку: «Я думав, що зможу ростити чужу дитину, але ні. Ти гарна мати та прекрасна жінка, шкода, що у нас нічого не вийшло. Бажаю тобі щастя та всього доброго».