Ми з нею дружимо зі шкільною лавкою. Заміж вийшли в той самий рік. Дружимо сім’ями. Навіть наро дили обидві літа: я сина, вона дочка. Якось, коли ми з нею та дітьми гуляли, я зазначила, що подруга дуже весела. Я поцікавилася, що за щастя таке на неї вnало, що вона сьогодні така радісна. Виявилося, що вона вже два місяці контачить із одруженим чоловіком у соцмережі. Як вона висловилася: “У мене додалося сенсу в житті”. Сказала, що все їй набридло: свекруха, чоловік, побут, а тут нові емоції. Я, звісно, здивувалася. Моя подруга – моральна людина і такий казус. Але, подумала, нехай розважається листуванням.
Рано чи пізно набридне. Але, як виявилось, помилилася. Тиждень тому вона мені зателефонувала та попросила прикрити перед чоловіком. Мовляв, вона цей вечір провела зі мною. Я відмовилася категорично. Подруга обізвала мене ханжею і перервала розмову. За кілька днів я прийшла до подруги. Відновити світ і наставити на правдивий шлях. Запізнилася. Вони, з тим чоловіком, уже kоханці. У цьому подруга щаслива. Попросила лише нікому про це не розповідати. Я пообіцяла поки що мовчати, але попередила, що коханець пограє та забуде.
І що вона робитиме одна з малечею на руках? На що та відповіла, що я сую носа не в свою справу. Обіцяла сама розібратися із ситуацією. Чоловік моєї подруги – розумна людина. Займає у своїй фірмі велику посаду, отже може розібрати, де брехня, де правда, і звідки чекати неприємностей. Він невдовзі відчув, що у його сім’ї щось вийшло з-під контролю. Вчора він прийшов до нас, поділився сумнівами із моїм чоловіком. Чоловік, звичайно, нічим йому доnомогти не міг, бо сам нічого не знав. Я теж не стала балакати зайвого. Але сьогодні з ранку ми з подругою nосварилися. Я попередила її, що даю добу на розмову із чоловіком. Або вона сама у всьому зізнається, або я йому розповім.