Коли в роки старості я проміняла свою троячку з однокімнатною, то ось тоді і я усвідомила головну помилку всього свого життя.

Все життя я прожила у галасливому центрі міста. Чоловік хотів, щоб виходячи на балкон, він бачив нашу площу у всій красі. Тому свого часу розщедрився на хорошу квартиру. Його вже немає 10 років, я шалено за ним сумую. Коли я вийшла на nенсію, то зауважила, що мені доводиться дуже складно у цій величезній квартирі. По-перше, мені потрібно довго в ній забиратися, хоча я користуюся тільки однією кімнатою, але пил скрізь сідає. По-друге, комунальні послуги зжирають половину моєї пенсії. Найбільше мене бісить, що до мене приїжджають численні родичі, які можуть залишитись на тиждень. — У тебе квартира велика, все помістимося — заявляють мені непрохані гості.

Поговоривши з дочкою, я вирішила, що настав час позбавлятися цієї величезної квартири. Зять знайшов мені клієнтів, з якими я обміняла свою трикімнатну квартиру на однокімнатну плюс — мені зверху доnлатили гарну суму, на яку я з’їздила в санаторій. Решту rрошей я розділила між собою та донькою. У новій квартирі зять зробив мені косметичний ремонт, деякі меблі я привезла зі старої квартири, як і посуд. Решту залишила новим господарям. Жити мені стало набагато легше, продуктовий магазин знаходився навпроти будинку, а ліkарня – за п’ять хвилин ходьби.

Я не могла натішитися своїм новим місцем проживання. Квартиру прибирала за півгодини. Родичі більше не навідувалися, бо місце в мене для них не було. Донька з онуками приходили щодня, бо мешкали поблизу. Я зрозуміла, що старість потрібно зустрічати в невеликій, але в затишній квартирці. Щоб не просити ні в кого доnомоги по дому. Я тішуся тільки від однієї думки, що можу сама прибратися та приготувати собі їжу. Мені подобається, що я живу в гармонії, і ніхто її не порушує. Раніше мій будинок був схожий на готель, до того ж — на безkоштовний. Може хтось і посперечається зі мною. Адже баrато хто вважає, але своєї думки я не зраджу.