Коли наро дився мій брат, батьки повністю переключилися на нього. Мене ж відсунули на другий, а то і на третій план. Часто спихали мене бабусі. На тиждень, а іноді і на місяць. З бабусею я вчилася тому, чому повинні були вчити мене батьки. Вона стала для мене найближчою людиною. Зараз у мене чоловік і дочка. Обидва працюємо, дочка йде в дитсадок. Житло орендуємо. Бабуся вже постаріла, з’явилися проблеми зі здо ров’ям. Дбаю про неї я. батьки цікавляться тільки моїм братом, тридцятирічним бовдуром. Піклуватися про бабусю у них бажання і часу немає. А ми сім’єю переїхали ближче до бабусі.
І я змінила роботу, з втратою в зарnлаті, ближче до дому. Тепер мені вистачає часу і за своєю сім’єю простежити і за бабусею доглянути. Днями я прийшла до бабусі, зробити прибирання. Коли справи були зроблені, ми з бабусею сіли пити чай. І я задала їй питання, давно мучить мене – Чи не збирається вона відписати мені квартиру? А що? У батьків квартира є, брату вони по іnотеці взяли житло. Я одна маюся по чужих кутах. Бабуся довго мовчала, а потім запитала: – Ти за мною доглядаєш тільки через квартиру?
Я спробувала переконати її, що це не так. Що я це роблю, тому що щиро люблю її. А розмову завела, бо не вірю, що батьки віддадуть її мені. Швидше подарують братові. Але бабуся більше не захотіла говорити на цю тему. – Коли мене не стане, квартира відійде твоїй матері. А вона свою дочку без житла не залишить, – закрила вона тему. Пішовши від неї, по дорозі до себе додому, мені подумалося-може перестати піклуватися про бабусю? І подивитися, що буде, коли її дочка, а моя мати, не стане про неї піклуватися? Але я тут же відкинула цю ідею. Я дуже люблю свою бабусю, щоб влаштовувати їй капості. Я зроблю те, що повинна, і нехай буде, що буде.