Коли моя дочка заваrітніла, нашому спокійному життю прийшов кінець. Вона уявила себе пупом землі і почала вередувати з будь-якого приводу. На другому тижні Оля звільнилася з хорошої роботи. Скільки б я їй не говорила, що в цьому немає потреби – без толку. Вона впевнена, що запобігла зараженню всякими болячками від колег, а вона в положенні, це дуже важливо. Скільки я говорила, вона позбавляє себе декретних, але ні, мої слова просто не сприймалися донькою. А зять… Його мені по-особливому шкода. Він крутиться навколо дружини, як ненормальний. То подай, це принеси! Бід ний зі шкіри геть лізе, але ні в яку: дочка все також незадоволена. Олечка так часто говорить, що їй потрібно бути обережною, що я в момент вже засумнівалася, думаю, може, і справді щось є, а вона не домовляє. Пішла я з нею якось до ліkаря.
Той сказав, що ваrітність протікає просто ідеально, тільки дочка стрімко набирала зайвого, і тому той призначив їй пару вітамінок і порадив побільше рухатися. Про активний спосіб життя, зазначений ліkарем, дочка геть забула, але ці вітамінки… ох, що вона зятю влаштувала. – Зі мною явно щось не так, просто ліkар не говорив, щоб мене не засмутити. Ось, він мені навіть таблетки призначив, – ось так вона все пояснила чоловікові. Тому довелося напружитися ще більше. Він приходив з роботи, готував вечерю, а потім сніданок і обід дружині на наступний день, прибирався, прасував іноді і тільки потім лягав спати.
Дочка харчувалася або вишукуваннями чоловіка, або замовляла шкідливої їжі на тиждень вперед і з’їдала все за один прийом. Так вона стрімко набирала, і на наступному візиті доkтор знову сказав, що доньці слід харчуватися переважно здоровою їжею і рухатися більше; але все це вона ніби не почула, продовжила в своєму дусі. Зять у мене м’який і спокійний, але по ньому вже видно, що він на межі. Мені його так шкода… я доньці вже не раз говорила, що, якщо чоловік її кине, і вона повернеться до нас, диван охороняти я їй не дозволю; але мої слова діють рівно два дні. Я сподіваюся, на дочку так гормони впливають, і скоро вона стане колишньою, а то ні я, ні зять її таку терпіти не зможемо.