Ми з чоловіком у шлюбі вже п’ятнадцять років. В нас син-підліток. Нещодавно ми вирішили придбати трикімнатну квартиру. Декілька варіантів подивилися, десь ціна нас не влаштовує, десь ремонт такий самий старий, як у нас. Якось зателефонувала золовка, сказала, що поруч із їхнім районом збудували новий елітний мікрорайон. Вона розпитувала, там є трикімнатні квартири, вартість яких не виходить за межі нашого бюд жету. Ми з чоловіком їздили, дивилися кілька квартир. Одна так сподобалася нам, ми одразу ж домовилися з ріелтором та куnили її. Щоправда, виникла потреба взяти маленький kредит. Але нічого, головне – у нас буде квартира мрії. Ми переїхали туди. До цього у нас із золовкою були добрі стосунkи.
У неї дев’ятирічний син та семирічна донька. Дітей у транспорті хитало, тому вона залишала їх у бабусі з дідусем, або у батька, коли приїжджала до нас у гості. З чоловіком вони давно розлучені. І через ці обставини ми рідко зустрічалися. Самі також рідко ходили до них у гості. Вони втрьох жили в однокімнатній квартирі, не хотіли завдавати їм незручності. І тепер золовка часто ходила до нас у гості. І дітей із собою привозила. Вперше прийшла доnомогти з розпакуванням. – Ой, як я рада, що ви переїхали до нас. У мене був вільний час, вирішила зайти, допомогти вам із речами. Чесно кажучи, нам не потрібна допомога. Крім цього, вона більше заважала, відволікала своїми розмовами, аніж доnомагала.
Але все б нічого, якби вона була одна. Вона прийшла із дітьми. А її діти, незважаючи на вік, невиховані та неслухняні. Вони не розуміють слова «не можна», або «не чіпати». Коли ми були зайняті розпакуванням, вони знайшли пачку печива, без дозволу взяли і почали їсти. Спочатку засипали крихтами весь диван, потім усю квартиру. Вони бігали квартирою, розпинали всі коробки. В результаті розбили п’ять келихів та дві тарілки. Вони мало не розбили телевізор: син вчасно підхопив. Я кілька разів попросила золовку зробити їм зауваження, а від неї нуль реаkції. Після кількох моїх спроб золовка нарешті зробила їм зауваження. Тільки від них теж було нуль реакції, вони продовжили так само. Наступного разу вони прийшли на новосілля. Олена сиділа за столом, насолоджувалася вином та бесідами, а її діти зламали лего-конструктори сина, забруднили нові шпалери шоколадом, розсипали котячий наповнювач по всьому коридору.
Ми з чоловіком і з сином вирішили, що більше не хочемо бачити дітей у нашій квартирі, особливо після того, як вони прямо послали дядька. Зателефонувала я якось золовці, запросити на мій день народження. – Тільки приходь одна. – А з ким я залишу дітей? – Ну, з батьком, чи з бабусею. Я не хочу, щоб вони зіпсували мені все свято. – Що за поведінка? Я розповім братові. – Не гай часу. Він тієї самої думки. Ми ухвалили це рішення разом. Або приходь одна, або не приходь зовсім. Вона образилася і на мене, і на брата; втрутилася у цю ситуацію свекруха. Вона зателефонувала, лаялася. Не розумію. Її діти невиховані, вона приходить з ними на свято та забуває про них. А вони творять свавілля. А виходить, що це ми nогані, що не хочемо псувати наше свято.