Нещодавно мій син заявив, що має дівчину і вони збираються одружитися. Я була проти, йому тоді було 20 років. Я порадила йому подумати про навчання, майбутнє. Але він твердив, що любить її і вони одружаться, незважаючи ні на що. Я намагалася йому пояснити, що сім’я – це насамперед велика відповідальність. Ні він, ні його обраниця не працювали, вони були студентами. Я запросила до мене мою майбутню невістку та її маму, і вирішила поговорити серйозно. Але вона мені коротко сказала, щоб я не втручалася, не лізла туди, куди не просять.
Її мати почервоніла від сорому. Ну, що вдієш, нехай буде так, як вирішили молоді. Призначили день весілля та почали готуватися. Зіграли скромно: пішли в РАГС, потім у ресторан. Стали жити у орендованій квартирі. Син влаштувався працювати, невістка ще вчилася. Потім стало ясно, що у них rрошей немає на оренду, і вони переїхали до мене. На це я, звичайно ж, очікувала. Невістка сесію здавала, з ранку до вечора займалася. Навіть посуд не мила, часу не було.
І після сесії нічого не змінилося. Весь день моя невістка сиділа в інтернеті. На той час син не працював, теж сидів удома. ”До полудня валяються в ліжку, потім одягаються і йдуть, приходять пізно. А я мушу прибирати за ними, мити посуд”. Вирішила поговорити з ними. Але у відповідь вони сказали, що, якщо їхня присутність неприємна, вони підуть. Зібрали речі і пішли до свати. Через тиждень мама моєї невістки виставила їх із дому. Вони знову приїхали до мене. Але на цей раз я поставила їм свої умови. Перші дні все було нормально, але потім усе повторилося. Вони у шлюбі вже третій рік, але поки що кочують від мене до свати та назад.