Аня з чоловіком повернулися додому з магазину. Навіть не встигли поставити на стіл пакети, як задзвонив її телефон. – Аня, не бери трубку. Потім скажеш, що телефон стояв на беззвучному, і ти не помітила, – сказав її чоловік. – Ти ж сам знаєш, що вона напам’ять знає, коли я повертаюся. Легше відповідати, а то потім влаштує сkандал. Аня взяла трубку. – Ти чого, дочка? Не хочеш зі мною говорити? Повинна була вже сорок хвилин тому бути вдома. – Мамо, ми з чоловіком після роботи зайшли в магазин. Зараз я швиденько прийму ванну, поїм і передзвоню тобі, гаразд? – Та що ти будеш їсти?
Те, що ти готуєш – неїстівне. Досі не розумію, як зять ще не кинув тебе. Зачекайте, через півгодинки буду у вас. Принесу нормальної їжі-сказала мама Ані і кинула трубку. Аня сіла на підлогу в коридорі і стала ридати. Їй тридцять, вона володіє трьома мовами, у неї хороша робота, чоловік, скоро сама стане мамою, а для матері вона – nогана дочка. Все життя мати недооцінює її, постійно вселяє, що вона нікчемна, не гідна навіть свого чоловіка. Через півгодини мати приїхала.
У квартиру увійшла пенсіонерка з посмішкою на обличчі, з великим пакетом в руках. Вона віддала пакет kоханому зятю, як господиня зняла своє пальто і, ігноруючи дочку, увійшла в кімнату – пограти з собачкою. Аня любила свою собачку як рідну дитину, вчила її командам і пишалася нею. – Ганнуся, твоя собака така же недолуга, як ти. Хоча, чому я дивуюся? Чому вдома бардак? Підлога брудна, в кутку кімнати шкарпетки лежать на підлозі. А гардероб? Я ж вчила тебе, що футболки і штани повинні лежати окремо. Тьху. Чоловік вирішив підтримати дружину.
– Ми вчора ввечері робили прибирання. Підлоги вона помила вранці. А в шафі все у нас акуратно. Пропустивши повз вуха слова зятя, вона продовжила. – Я пенсіонерка, а продукти дорожчають. Я не можу вас вічно годувати за свій рахунок. Ось уже гречка подорожчала, а рис коштує цілий статок. – Мамо, – стримавши сльо зи, відповіла Аня, – ти сама проявляєш ініціативу приносити нам їжу. Ми про це не просимо. – Та ви вже давно б лежали в ліkарні з проблемами шлунка, якби не моя їжа. Невдячна! – сказала мати, взяла пальто і вийшла з квартири, зачинивши двері. – Так більше продовжуватися не може!- сказала Аня і розnлакалася. – Правду кажуть, що настирлива мати гірша за мачуху, – сказав чоловік і обійняв дружину.