Не можу зрозуміти поведінку свекрухи. Злиться на мене – ще зрозуміло. Але причому тут внучка. До того ж, єдина внучка. Ми вже все розділили, навіть їмо окремо. Але сkандали не припиняються. Як же я мрію вже з’їхати, шкода тільки, що можливості такої немає. Зараз ми живемо в її будинку-з її сином і донькою. Я поки в деkреті, чоловік працює. Переїхали ми до неї, коли почалася перша хвиля обмежень. Були, звичайно, деякі накопичення, але на перший внесок цього не могло бути достатньо. Чоловікові, звичайно, ситуація не подобається, але він постійно на роботі і, як би, не стикається з усім тим, в чому цілими днями перебуваю я.
Якось вранці дочка моя підійшла до бабусі і запитала, куди вона зібралася. А та така: “Не твоє собаче діло. Іди до своєї матері!” Найдивовижніше те, що внучку вона дуже любить. Бачила її з першого дня народження. Віка моя рідко коли вередувала. А коли малятко починало nлакати, то бабуся брала її на руки, заколисувала, намагалася заспокоїти, навіть гуляла кілька разів на день. Свекруха часто робила Вікі подарунки, шалено раділа її першим крокам, першим сказаним слівцям. Але як тільки у неї проблеми зі мною або з її сином – то страждає внучка.
У мирний час дівчинка може спокійно заходити в її кімнату, тому що свекруха двері свої ніколи не закриває. Але коли конфлікт-то криків на дівчинку просто не уникнути. Пам’ятаю, коли дівчинка була зовсім маленькою, то забігла в кімнату до бабусі, щоб показати свій перший малюнок. Так свекруха взяла її за руку, вивела в коридор і крикнула, щоб та пішла показувати своїй матері. Дівчинка стояла, вся в сльо зах. Не розуміла, що відбувається, та й я не могла її ніяк і нічим заспокоїти. Чи можна пояснити поведінку свекрухи? У мене ось досі не вийшло.