Ці свята у нашому будинку перетворилися на справжній кошмар. Ми з чоловіком так чекали цього часу, щоб відзначити з дітьми і нарешті порадіти затишку в оновленій квартирі. Адже довгі роки такої можливості ми не мали — всі кошти йшли на допомогу дітям. Ми з чоловіком завжди багато працювали. Жили у гуртожитку, бо обидва з простих сільських сімей. Пізніше їздили на заробітки, щоби накопичити на власне житло. Нарешті ми змогли купити двокімнатну квартиру без ремонту, але в хорошому районі. Ми мріяли зробити перепланування, облаштувати все під себе, адже квартира на першому поверсі дозволяла багато чого зробити.
Але постійно знаходилися насущні витрати: спочатку на навчання дітей, потім на весілля сина. Нині діти вже дорослі. Син живе з дружиною у Польщі, а дочка з чоловіком винаймає квартиру в обласному центрі. Ми з чоловіком кілька років відкладали кожну копійку, заощаджували на всьому і нарешті зробили ремонт. Вирішили поєднати новорічні свята з новосіллям, запросивши близьких. Гостям наш ремонт сподобався, особливо дочці Люді. Але її слова застали нас зненацька. — Ну тепер цю квартиру можна продати набагато вигідніше! — Раптом сказала вона. – А навіщо нам її продавати? Ми раді, що нарешті житимемо у добрих умовах на старості, – відповіла я.
— Як навіщо? Я думала, ви готуєте її до продажу. – Чому? — Щоб допомогти мені з житлом. Адже я вагітна, а ми не можемо вічно знімати квартиру. — У тебе є чоловік, нехай він і займається вирішенням цього питання. — А чому б вам не переїхати в село? Там краще для старості! А за гроші від квартири ми могли б нарешті придбати своє житло. Гості мовчали, спостерігаючи за нашою сваркою. Мені було соромно, я була готова провалитися крізь землю. Зрештою, Люда образилася, зібрала речі та пішла. Вона вже тиждень не розмовляє зі мною. А я все думаю: де я помилилась? Хіба дочка не розуміє, що навіть якби ми вирішили передати квартиру дітям, ми б ділили її між сином та дочкою, а чи не віддавали все тільки їй? Як ви вважаєте, чи правильно ми з чоловіком вчинили?