Я давно поїхала на заробітки. Рішення було простим: потрібні були гроші. Коли син одружився, я вирішила допомогти молодим. На зарплату медсестри далеко не підеш – усім зрозуміло, що це копійки. Навіть на продукти нормально не вистачає. Моя медична кваліфікація стала в нагоді в Португалії. Я швидко адаптувалася і влаштувалася доглядальницею до одного літнього сеньйора. Дідусь був слабкий, майже не ходив, тому догляд за ним був цілодобовим. Він дозволив мені жити у нього вдома і платив гідно. Крім догляду, я займалася прибиранням і готувала їжу. На чужині я познайомилася з іншими українками–заробітчанками. Ми щотижня зустрічалися, щоб поскаржитися один одному на нелегку долю, випити кави і знову йти працювати. Майже п’ять років я надсилала гроші синові. Матвій купив квартиру, причому дуже дорогу. Це було бажання його дружини та тещі. – Краще почали б з однокімнатної квартири, – радила я. – Це дешевше, та й варіантів багато. – А коли діти з’являться? – Заперечила сваха. – Тіснитися в цій «рукавичці»? Чи ви грошей пошкодували?
Пані Наталя, теща, теж зробила свій внесок: віддала старі меблі – стінку та ліжко, а на новосілля подарувала комплект постільної білизни та кухонний посуд. Мене це злило, але я не хотіла лаятися з родичами, щоб не уславитися жадібною. Невістка Катерина обрала простору квартиру в новобудові – 120 квадратних метрів, з великою терасою: – Мамо, коли приїжджатимете в гості, у вас буде своя кімната і ванна, – пояснила вона. – А чи треба це? – намагалася я заперечити. – Ви ж більше за комуналку платитимете! Рік тому син виплатив іпотеку. А я вирішила залишитися за кордоном і заробити трохи для себе. Поки я була на заробітках, за будинком було нема кому приглядати. За півтора року я оновила все: поміняли дах, встановили сонячні панелі, звели кам’яну огорожу, виклали двір бруківкою. На кухню купила новий холодильник, у ванні встановила душову кабіну, зробила ремонт у спальні і вітальні. Хотілося затишку і краси вдома. Нещодавно я приїхала до України надовго. Діти сеньйора приїхали і догляд за ним тепер на них. З собою я привезла гостинці – іграшки та солодощі для онуків.
Вирішила влаштувати новосілля. Приїхали син, невістка з дітьми та сваха, хоча її я не запрошувала. Не встигли сісти за стіл, як сваха почала критикувати: – Ух ти, холодильник який дорогий! А ліжко навіщо таке велике? Ви ж сама живете! Сонячні панелі? Нісенітниця, ніякої користі від них немає, тільки гроші даремно витратили. Мені не подобається, коли хтось рахує мої гроші і вказує на «недоліки». – Знаєте, пані Наталя, я тяжко працювала. І можу тут хоч пальму посадити, хоч жирафа завести. Це мій дім та мої гроші! – Краще б ви цей будинок продали та допомогли дітям, – не вгамувалася сваха. – А я мало допомогла? П’ять років гроші надсилала! А ви? – Мамо, пані Наталя має рацію, – втрутився син. – Краще продати будинок. Можна купити квартиру в місті, а ми… – А ви що? – Нам машина потрібна. Дуже. Я була приголомшена їх нахабством! – Вам мало? – Сказала я. – Пані Наталя, беріть Катю за компанію та самі їдьте на заробітки хоча б на рік! Тоді дізнаєтесь, чого коштують гроші! Всі образилися і поїхали, навіть не скуштувавши страви. Так минуло моє новосілля. Прикро лише за сина. Я не думала, що Матвій так швидко потрапить під підбор своєї дружини і тещі.