Якось мама подзвонила мені перед святами та попросила у мене 10 тисяч гривень. Я була дуже приголомшена таким проханням , тому що вже відправила гроші додому на початку місяця. Мені 45 років, із них останні 12 я працюю в Італії. Чоловіка немає, дітей не народила, живу лише для себе.
В Італії я в основному прибираю будинки та квартири, заробляю близько 1000 євро на місяць, більшу частину грошей відправляю додому. З моєю допомогою мама вже добудувала нам двоповерховий будинок, в який я вклала все, що могла. Тому цього разу я запитала її, на що потрібні гроші , і вона відповіла, що потрібні нові штори, щоб відповідати останній моді. Я не розумію, навіщо їй потрібні нові фіранки, коли будинку всього 3 роки: все там зовсім нове та функціональне.
Італійці, на яких я працюю всі ці роки, практично не витрачають грошей на меблі та ремонт. Натомість вони економлять, що були гроші на подорожі та гарну їжу. Звички моєї матері викидати гроші на вітер змусили мене замислитися: а чи повернусь я колись додому? Багато місцевих жінок мого віку вже отримали візи до США та Канади. Дехто вже облаштував там своє життя. Я впевнена, що ми маємо вчитися в італійців – і просто жити. Однак змусити мою маму змінити свої звички і припинити вкладати все в будинок, гадаю, вже неможливо.