У свої 29 років, будучи заміжня і живучи в селі, я зіткнулася з ситуацією, яка поставила мене в глухий кут. Моя мати виховувала мене сама, бо я ніколи не знала свого батька. Життя було для нас важким, мати займалася домашніми справами і продавала продукти на місцевому ринку, щоб звести кінці з кінцями. Дванадцять років тому, коли я закінчила школу, моя мати вирішила поїхати на заробітки до Італії, сподіваючись вирватися із фінансових труднощів. Оскільки бабусі вже давно не було, ми залишились удвох. Ще була наша сусідка, тітка Катерина.
Її будинок стояв поруч із нашим, і вона завжди була добра до мене. Її син жив у Канаді зі своєю сім’єю, залишивши матір одну. Хоча він підтримував її матеріально та надсилав посилки, він не відвідував її роками. Коли тітка Катерина постаріла, їй знадобилося більше допомоги, і я допомагала, чим могла. На знак подяки вона навіть допомагала виховувати моїх дітей, і вони лагідно називали її бабусею. Незважаючи на наш тісний зв’язок, мама не схвалювала моїх стосунків із тіткою Катериною і з дитинства забороняла мені відвідувати її.
Нещодавно тітка Катерина захворіла і її довелося госпіталізувати. Мені терміново знадобилося 500 євро, і я зайняла їх у матері, запевнивши її, що син Катерини поверне гроші за першої нагоди. Мама дала гроші, але відкрила дивовижну правду: син Катерини був моїм батьком, який покинув нас і виїхав за кордон. Там він мав іншу сім’ю, і він ніколи не визнавав мого існування. Тітка Катерина нічого про це не знала, навіть не підозрювала, що я її онука. Мама хотіла триматися від них на відстані, але, знаючи правду, я відчула ще сильніше бажання підтримати тітку Катерину, мою біологічну бабусю. Незважаючи на протидію мами, я хотіла відкрити їй правду.