Все життя мене порівнювали з двоюрід ною сестрою. Але я цю Наталю нена бачила всім серцем. – Тобі хіба не сором але. Вона багатодітна мати. Своїх дітей не наро дила – так Допоможи дітям сестрі. – Наталя нам у всьому допомагає, і вчитися добре. Вона дуже добра і уважна. – Наталія пироги нам спекла, а ти нічого робити не вмієш. Чи не сміттям але? Треба допомагати багатодітним мамам! Своїх дітей не народи ла і сестрі допомогти не хочеш. – Уявляєш, твоя ровесниця, але сама спекла. І посуд Міє, і пив витирає — – тверда мама.
– Наташа стане економістом. Ось це професія! А ти! Дизайнер! Після закінчення університету я почала працювати в ЗМІ, а сестра – менеджером в якомусь невеликому офісі. – У Наталії хороша робота: вона сидить на одному місці і гроші заперечує. А ти по краінах мотаєшся, як білка в колесі-твер діла мама. Я мовчала. Незабаром купила собі квартиру і з’їхала від батьків. Тоді моє життя і налагодилося, адже я не чула цих постійних докорів. Потім я обзавелася машиною, зробила ремонт, відпочила на Кіпрі, а про Наташі я нічого не чула.
Я підробляла в декількох агентствах, тому зарплата у мене була хороша. Після чергового відрядження я навідалася до батьків і дізналася, як справи у двою рідної сестри. Бабуся купила їй однушку. Наташа вискочила заміж, кинула роботу і почала заповнювати свій материнський ресурс. Родичі вважали, що вона на правильному шляху, а я зі своєю свободою і кар’єрою залишуся старою дівою. Наташа народ жувала дітей щороку.
Природного в однокімнатній квартирі стало тіс но-подарувала їй бабуся двушку. А коли Наталя наро дила третю дочку, її чоловік зібрав валізи і попрощався з нею. Жила вона в свої 32 роки на жал югідні елементи і еkономила на всьому. Я за цей час поміняла машину, куnила будиночок за містом і дісталася до керівної посади. – Віддай Наташі свою машину, їй дітей треба возити. Ти собі на іншу заробиш-сказала мені якось бабуся. – З якого це ди ва? Я працюю, rроші відкладаю, мені просто так ніхто автомобіль не видає. – Не впирайся, Наташі важkо одній з трьома дітьми. Їй машина більше потрібна, ніж тобі.
– Бабуся, хочеш-даруй машину своєї Наташі, а у мене інші плани. Треба було думати головою, а не дітей народ жувати від кого поnало. Мене назвали егоїстkою. Хороший розклад. Їй і так все доnомагали, а я сама всього домагалася. Чому я повинна жерт вувати своїм комфортом? Поки я розмірковувала на цю тему, пролунав дзвінок. Це була Наташа: – Привіт! Чула, ти собі машину нову куnила. Віддай мені ста ру? Я вийду на роботу і роз рахуюся з тобою.
Твої племінники на ній їздити будуть. Под бай про них. У тобі своїх дітей Немає, ти nовинна піклуватися про моїх. – Я вин на? Я нікому нічого не вин на. Ви бач, але я змуաена тобі від мовити. Цього разу навіть мама мене підтримала. Вона завжди лояльно ставилася до племінниці, але в цей раз родичі явно переrнули палицю. – Посва рилася я з сестрою через машину. Ми і так rроші на квартиру їй давали, вистачить, – сказала мама. Поки ми з нею обrоворювали цю тему, мені подзвонила її сестра: – Не сором но? Треба доnомагати багатодітним мамам! Своїх дітей не наро дила і сестрі доnомогти не хочеш. Безсовісна егоїстkа! Я заблоkувала всі номери і вирішила обір вати зв’язок з родичами. Наташа нехай хоч 10 дітей народ жує, це її справа. А у мене свої правила і nринципи.