Коли моя дочка два роки тому оголосила, що виходить заміж, я, не роздумуючи, залишила їй нашу двокімнатну квартиру і переїхала до мами в її однокімнатну. – Так краще, – заспокоювала я себе, – я ближче до роботи, а доньці треба жити окремо. – Я дуже рада за тебе, мамо, – сказала Христина, коли я розповіла їй про свій план, – але ти впевнена, що хочеш жити з бабусею? Там може бути тісно… – Не турбуйся за мене, люба, – відповів я, – ми з твоєю бабусею будемо в порядку. Ми звикли жити у тісноті. І ось, після весілля Христина з чоловіком переїхали до нашої старої квартири, а я – до мами. Я нечасто була у них, але про всяк виnадок мала при собі ключі від їхньої квартири. Якось мені зателефонувала мама зятя і запитала, коли я планую розпочати ремонт для дітей.
– Який ще ремонт? – я спитала, – я залишила їм чисту, охайну квартиру. Я не маю грошей на ремонт. – Ну, це не наша nроблема, – на хабно відповіла вона, – квартира не належить моєму синові, тому ми не збираємось ремонтувати чуже майно. Я розповіла дочці про розмову, але їй, схоже, все одно було. Насправді, вона та її родичі стали дуже близькими за цей час. Вони часто запрошували її на вечерю, і я дізнавалася про це, коли дочка ненароком говорила про це в рідкісних телефонних розмовах. Якось я вирішила здивувати свою дочку візитом. Я пішла на ринок, куnила їжі та пішла до них у квартиру. Коли я прийшла, мої родичі вже були там і пили чай на кухні.
Дочка запросила мене до столу, і я побачила, що вони обговорюють новорічне меню. – Новий рік зустрічатимемо в цій квартирі, – сказала сваха, – я запросила свого молодшого сина та його родину. Буде дуже весело! Я відчула грудку в горлі. – А як щодо нас? – Я з надією подивилася на дочку. – Що ти маєш на увазі? – Запитала вона. – Твоя бабуся і я, – хіба ми не запрошені на святкування Нового року? Моя дочка подивилася на мене так, наче я сказав щось безглузде. – Мамо, це ж маленька квартира. Ми не можемо тут розмістити всіх. — Але ж я залишила тобі цю квартиру, — сказала я. – я думав, ми всі разом відсвяткуємо новий рік тут. Моя дочка знизала плечима. Я почувала себе скривдженою та зрад женою. Я відмовилася від власного будинку за ради дочки, і вона так швидkо забула про мене. Виходячи з їхньої квартири, я не могла не поставити запитання, чи не помилилася я.