Одного разу моя мама вирішила поїхати в будинок моєї сестри на кілька днів. Оскільки вона часто їздить туди, щоб піклуватися про моїх племінників, я доnомогла їй зібрати валізу ввечері, а батько куnив різні солодощі для дітей. Наступного дня ми попрощалися з мамою. Батько доnоміг їй винести валізу у двір, коли вона повин на була сісти на поїзд об 11:23. – Ми будемо су мувати за тобою, мамо, — крикнула я.
– Я теж буду су мувати за тобою, мила, – відповіла вона з посмішкою, – бережи себе, поки мене немає. Мама сіла в машину і поїхала на вокзал, і ми спостерігали, як вона зникала по вулиці. Раптово, через двадцять хвилин, мама повернулася назад. Ми були здивовані і не розуміли, чому вона повернулася так скоро. – Мамо, що сталося? Ти щось забула? – запитала я. Вона відкрила свою валізу і дістала нашу маленьку собаку тер’єра.
– Я знайшла нашого хлопця в сумці. Він, мабуть, стрибнув у валізу, коли ми прощалися перед моїм від’їздом. Ми з полегшенням побачили нашого улюбленого вихованця, і мама пояснила, що вона поїхала на станцію раніше, ніж планувалося, даючи їй сорок додаткових хвилин. Вона швидко залишила собаку вдома і побіrла назад, щоб не упустити таксі, що чекає її перед під’їздом. Ми постійно сміємося з цієї історії і згадуємо її майже кожен день.