Віктор та Ольга колеги. Молодий чоловік вже два місяці доглядає дівчину і сьогодні вирішив запросити її до ресторану. – Я знаю, що тобі подобається японська кухня. І запрошую тебе на вечерю до ресторану, – сказав Віктор. – Спокусник! Поїхали! – погодилася Ольга. Вони вже хвилин сорок весело спілкувалися, коли Віктор відчув, що його дама напружилася. – Що сталося? – Мій батько тут. З дівчиною! Він зраджує мамі! – Можливо, у них ділова зустріч? – Ага. Він її обіймає! Щось їй нашіптує! А та й хихикає! Ну, я зараз їм влаштую! – Ольга, не треба. Не тут. Потерпи додому. – Ти правий. Але ми йдемо.
А я на мить затримаюся біля їхнього столика, щоб тато побачив мене! Увечері дочка не дочекалася батька, заснула… Вранці, встала раніше, коли на кухню увійшов батько, що не виспався. Розгублено глянув на неї. Ольга вже зібралася висловитись, коли слідом увійшла мати. Дочка не хотіла засмучувати матір, тож промовчала… Але в обідню перерву не витримала і поїхала на роботу до батька. На місці секретарки сиділа вчорашня дівчина батька. Ольга, проігнорувавши її, увійшла до кабінету. – Класика жанру, старий бос і молоденька секретарка, – сказала вона, зачинивши за собою двері.
– Не лайся, доню. Я прошу тебе нічого не казати мамі. Так, я вин ний. Ось така я сволота. Але маму люблю та жити без неї не можу. – Ти хочеш, щоб я брехала мамі?! – Але ж вона подасть на роз лучення. Нам під шістдесят, і ми залишимося самі. Тобі хочеться цього? Я обіцяю, що таке не повториться. Ніколи! – Краще б я нічого не бачила. – Вибач мені, доню. Я не спав усю ніч. І зрозумів, що мама найкраща у світі, і я не маю права ображати її. Це було вперше та востаннє. Повір мені. – Добре, тату. Я тобі повірю. Мені дуже не хочеться засмучувати маму… Ольга вийшла заміж за Віктора та переїхала до нього. Але завжди, приїжджаючи в гості до батьків, дочка дивиться уважно на батька, а той мовчки киває у відповідь, ніби говорячи, що все гаразд. Ну, а зять? Зять мовчить: нічого не бачив, нічого не чув, нічого не знає.