Я поїхала на заробітки 17 років тому і все заради житла. Ми з дочкою тоді жили в старому будинку, який лишився мені від бабусі. І не було жодних надій, що в найближчому майбутньому щось зміниться. Тоді я й наважилася поїхати за кордон, щоб заробити грошей на новий будинок. Дочка мене підтримала, їй було лише 17 років, але вона в мене рано стала самостійною. Будинок ми зводили понад десять років, бо хотіли, щоб усе було не просто гарно, а дуже добре! В принципі, так і вийшло – великий будинок на два поверхи, всі зручності у будинку, сучасний ремонт.
Спочатку дочка сама керувала будівельними роботами, але потім вийшла заміж, і мій зять став доnомагати. А я додому приїжджала не часто, хотілося якнайбільше заробити, щоб швидше будинок збудувати. Дочка постійно говорила, що для нас двох намагається, що коли я повернуся, житиму як справжня синьйора. І ось приїхала я додому 4 роки тому, якраз на зимові свята. Дочка справді виділила для мене місце в будинку – одну кімнату, і то найменшу. Ну, думаю, нічого, потім розберемося, адже я всього на три тижні приїхала.
Але далі почалися закиди – то я її чашку для кави взяла, то виnадково об рушник зятя руки витирала, то ще щось. Я не відчувала себе господинею у власному будинку, більше того, я навіть гостею себе не відчувала, я була зайвою. Тоді я зрозуміла, що жити разом із дочкою та зятем я точно не зможу, хоча за документами будинок належить мені. Я повернулася до Італії з каменем на душі та з твердим переконанням, що тепер мені потрібно збирати собі на житло, щоб жити окремо. А дочка вдає, що не розуміє, чому я так довго додому не приїжджаю, кличе, каже, що скучила. За грішми моїми, які я їм перестала висилати, вона скучила! Своє рішення я не поміняю, потрібно собі квартиру куnити, щоб мати свій куточок і ні від кого не залежати!