Остання ситуація переконала мене в тому, що якщо не хочеш зла, не роби добра. Я п’ять років працювала в одній компанії, яка займається страхуванням нерухомості. В принципі мене все влаштовувало, в колективі було комфортно, оклад був дуже пристойний. На робочому місці я дуже зблизилася з колегою Наталкою, іноді ми навіть почали зустрічатися після роботи і звати один до одного в гості.
Ми з нею працювали в одному відділі та були партнерами, тому часто взаємодіяли. Якось Наташа прийшла на роботу дуже схвильована. Я одразу помітила її стан. Вона покликала мене убік і злякано зізналася, що втра тила пакет важливих документів з минулого проекту. За ці папери відповідальність ми несли з нею.
Це було досить серйозно все, я теж трохи переполошилася, але намагалася міркувати здо рово. -Ти начальству не кажи, бо звільнять. За місяць, якщо це не виявиться, ми зможемо разом усе відновити. Це було найраціональнішим виходом із ситуації. Але так вийшло, що зникнення через пару днів виявилося , і після цього Наташа взяла і перед начальством звинуватила мене в зникненні. Я була вражена на хабством її вчинку. Як після такого довіряти людям? Через цей епізод мене звільнили.