Людмила в дитинстві трохи заздрила своїм друзям, які мали добрих бабусь. Загалом є такий стандартний образ терплячої бабусі із золотими руками, яка готує кулінарні шедеври і балує постійно онуків. Про таку бабусю Люда могла лише мріяти. Її бабуся дуже рідко виїжджала із села, відвідувала приблизно раз на рік.
При цьому на її обличчі завжди був похмурий і незадоволений вираз. Вона ніколи не приносила гостинців і не плекала онуків. У маленькому віці Люда не розуміла, чому її бабуся так не любила. А коли виросла, дізналася, що бабуся просто була проти шлюбу мами з батьком, тож це поширювалося і на онуків. Зовсім недавно її не стало, навіть перед смер тю вона не захотіла миритися з моїм батьком.
Рита Андріївна була дружиною великого начальника свого часу, впертості їй не позичати. Але я ось думаю, а це було тоді? Адже вона сама обрала доживати останні роки на самоті. Можна ж було хоча б наприкінці життя відмовитися від своїх принципів, байдуже – правильних чи ні! Ніколи не розуміла таких людей. Дуже сподіваюся, що в похилому віці я не стану подобою своєї бабусі.