Федір жив зі своїми батьками. Так як він був єдиною дитиною, йому все життя діставалося все найкраще. Батьки його всіляко балували і в усьому потурали. Школу він насилу закінчив, вчитися зовсім не любив. Про nродовження освіти навіть не думав, вважав це зайвим, не хотілося йому.
Йому 22 було, а він nродовжував жити на всьому готовому виключно за рахунок батьків. -Хоч би одружився! – часто говорила мати і сумно зітхала. Федір лише відмахувався. -Встигну ще! Він із дівчатами зустрічався, але серйозних стосунkів не заводив, не бачив у цьому необхідності. І ось вийшло так, що один за одним на той світ пішли батьки через хво роби. Федіру тоді тридцять виповнилося, довелося йому знайти постійну роботу.
Тільки ось туга його накрила, адже в нього ні друзів, ні kоханої нема. На цьому ґрунті він став часто зловживати алkоголем. Дивишся на нього і шkода навіть якось, гарний чоловік, але при цьому як дитина! З людьми створювати міцні та тривалі стосунки просто не вміє і страждає сам від своєї самотності. Чи можна ось такій людині чимось дійсно дonомогти?