Коли вона зустріла Юру, їй було двадцять років – струнка, доглянута, із завжди нафарбованою елегантною зачіскою. Такою вона була для нього, доки вони не одружилися. Після весілля вони переїхали до села, до будинку його покійного дідуся, де придбали ферму, великий город та сад. Оскільки на селі не було роботи, їй довелося тимчасово попрацювати на цій фермі. Вона майже не мала вільного часу: вона постійно працювала. Вранці та ввечері вона поспішала зробити всю домашню роботу, вести домашнє господарство та обробляти сад.
Їй було дуже важко, і Юрко зовсім не намагався їй доnомогти. Він казав, що втомився після роботи та має право на відпочинок. Вони nродовжували так жити, і вона не могла гарно виглядати на такій роботі. Минув рік, і вона помітила, що Юра став надто байдужим до неї. Вони навіть засинали у різних ліжках. Якось вона дізналася, що Юра їй зраджує. Коли вони роз лучилися, вона спитала його, чому він це зробив. -До весілля ти була елегантною жінкою, царственною, немов із казки.
-Але у мене немає часу дбати про себе. -Жінка завжди має залишатися жінкою. З того часу вона дала собі обіцянку, що завжди буде гарною, а її kолишній жалkуватиме про роз лучення з нею. Через чотири роки вона вдруге вийшла заміж – за свого колегу Романа, і вони стали жити в місті. Вона наро дила хлопчика – Дмитра, і Роман був здивований тим, як добре вона дбала про їхній будинок та родину. Вона щоранку упорядковувала себе і гарно одягалася, і її чоловік намагався робити те саме. Друзі заздрили їхнім стосунkам і тому, як чудово вони завжди виглядали – як на першому побаченні. Юра не міг відірвати від неї погляду, коли вони зустрілися на вулиці перед Різдвом. Але їй було однаково на ці погляди. Адже вона була тепер задоволена своїм життям із Романом та їхньою родиною.