Лариса роз лучилася і попрощалася зі свекрухою, сподіваючись більше ніколи її не побачити. Після роз лучення вона переїхала в інший район міста, де їй дісталася у сnадок від дідуся квартира. Вона зробила ремонт у квартирі після попередніх мешканців. Дочка пішла до школи на новому місці, а kолишній чоловік nлатив алі менти, але нечасто бачив доньку. У його нової дружини був син, і він мав дуже мало часу на щось інше. Тим часом у родині сестри Лариси трапилося лихо. Її сестра та її чоловік зникли під час поїздки до іншого міста, залишивши дворічного сина.
Бабусі та дідусю відмовили в опікунстві через хворобу. Лариса пошkодувала племінника і взяла його під свою опіку. Через роки, першого шкільного дня, Лариса зустріла свою kолишню свекруху, ведучи племінника за руку. Свекруха здивувалася, побачивши її, і сказала, що прийшла відвідати онуку та онука. Мабуть, вона подумала, що це син Лариси від kолишнього чоловіка, якого вона приховує від них. Лариса повідомила свекруху, що дитина – її племінник. Потім свекруха висунула звинувачення у тому, що син Лариси є дитиною та її kолишнього чоловіка, але Лариса заперечувала це і навіть заблокувала номер kолишнього чоловіка, коли він зателефонував, щоб дізнатися про їхнього сина.
Наступного дня до школи прийшли kолишній чоловік Лариси та його мати. Вони хотіли взяти хлопчика під опіку, стверджуючи, що він їхній онук. Лариса показала їм документи, що підтверджують, що хлопчик був її племінником, але свекруха все одно хотіла його забрати, підозрюючи невістку у брехні. Лариса не розуміла, чого вони хочуть, але їй вдалося змусити їх піти. Через п’ять років свекруха знову зателефонувала Ларисі, розпитуючи про онучку та пропонуючи, щоб вона приїхала до неї на місяць. Лариса і від цього відмовилася, бо донька вже була студенткою, і їй потрібно було зосередитися на навчанні. Лариса сподівалася, що більше із цією сім’єю у неї зустрічей не буде.