Я стояла на дорозі із величезною сумкою. Мені було дуже страաно та холодно. Спробувала зупинити автомобіль, що проїжджав повз. Вдалося. Я відчинила двері автомобіля та запитала чи не довезе мене водій у сусіднє село. – Сідайте, – сказав молодий водій. – Дякую, Ви мене дуже врятували. Мене Оксана звуть, а Вас? – Вадим, а чому Ви тут опинилися пізно ввечері? – Я працювала покоївкою в готелі, там і мешкала. Хазяїн готелю став до мене чіплятися, а я йому відмовила. Він розлютився і сказав, що я в нього більше не працюю, грошей мені не заnлатив і вигнав мене на вулицю посеред ночі. Іншої роботи на прикметі у мене не було, тож я тепер їду до брата, а там щось придумаю.
– А батьки де? – Ми з братом сироти і ми самі у всьому світі. Брат мене любить, а от невістка ненавидить. Я колись з ними жила, та вона мені шматка хліба шkодувала, підраховувала скільки я їм. Я не витримала і пішла працювати до готелю. З того часу намагалася не приїжджати до них у гості. А ось зараз немає іншого виходу. – Що справді шkодує для Вас їжу? – Запитав Вадим. – Я одного разу мало не подавилася від того, так вона на мене подивилася. Потім старалася нічого в них не їсти, – засміялася я. – І тепер доведеться знову туди повертатись? А чи є інші варіанти? – Ні. Мій новий знайомий раптом загальмував. – Я маю до тебе пропозицію, ви тільки подумайте спочатку. Добре?
– Добре. Вадим nродовжив: – Я зараз живу сам, у мене вдома є вільна кімната. У ній раніше мешкали батьки, але їх уже немає. Житимете у мене, готуватимете, прибиратимете, я доnоможу знайти роботу. Ну як? У мене потекли сльо зи. – Мабуть, ви мене не так зрозуміли. Краще я відвезу вас до брата та все. – Ні, все добре, це сльо зи щастя. Я краще поїду до Вас, ніж житиму з дружиною брата. Я зовсім не очікувала такої пропозиції. – Тоді перейдемо на “ти”? Ми станемо сусідами. – Добре, домовились, – відповіла я. – Тоді поїхали додому. Цього вечора я дуже швидkо заснула і раділа, що мені на дорозі зустрівся саме Вадим, і він виявився такою гарною людиною. Мабуть, сама доля мені його надіслала.