Марина жила зі свекром. Свекрухи та її чоловіка не стало п’ять років тому, сини виросли, роз’їхалися. Старший син, Стас, живе у сусідньому селі. Досі не одружений. Молодший син, Ігор, живе із дружиною по сусідству. Одружений, має дочку. Невістка Марини, Галя, сварлива баба, та ще й подейкують, що гуляє вона від чоловіка. Та й дочку свою теж нагуляла. Ігор постійно їздить на заробітки до Польщі, вдома буває місяць на рік. Марина з невісткою намагається не спілкуватися. Не потрібні їй сkандали та плітки від Галини. Так і живуть… Якось до Марини прийшла дівчина з дитиною. – Здрастуйте, я Ганна, дружина Ігоря, а це Коленька, його син, – представилася дівчина. Побачивши витріщені очі Марини та її свекра, додала, – я можу і штамп у паспорті показати. Ось. Діставши паспорт, вона віддала його Марині. – Ось паршивець, – тільки й сказав Семен Петрович, розглянувши документ. – А що не так? – здивувалася Ганна.
– Одружений він, доню, – сказала Марина. – Дружина з дочкою у сусідньому будинку живуть. А сам Ігор у Польщі, на заробітках. – Що мені робити, – розnлакалася Ганна. – Я ж будинок nродала, гроші йому всі дала, на розвиток біз несу. Він мені сказав, щоб я приїхала до вас жити. – Якщо приїхала, то й тут житимеш, – сказав Семен Петрович. Галина, звичайно ж, пробувала пробитися до Ганни, влаштувати їй сkандал, але Марина зі свекром виставили сkандалістку за ворота і заборонили наближатися до Ганни. Через тиждень, провідати матір та діда, приїхав Стас. Побачив Ганну і так і завмер. Став частіше навідуватися до мами, потоваришував з Колею, та й з Ганною у них начебто щось намітилося.
За півроку повернувся Ігор. Відмовлятися від скоєного він не наважився. Але й розлучатися з Галиною не схотів. – Ти, Ганно, поїдеш, я тобі спочатку дам грошей. А гроші за твій будинок поверну частинами, – знайшов він рішення. – Це куди ти мого онука відправити хочеш? Нікуди вона не поїде! Зі мною залишиться! А ти, негіднику, пиши розписку, на всю су му, що виманив обманом у дівчини! – сказала Марина. – Жодної розписки я писати не буду! – Будеш! А то прокляну! – твердо сказав дід. – Будеш! – лагідно сказав Стас, і твердою рукою, за шкірку, посадив брата за стіл. – Не плач донечко, все у нас з тобою налагодиться, – заспокоювала Ганну Марина, що nлакала від образи. – Ганно, а виходь за мене заміж, – сказав Стас. Та лише кивнула. – Ну ось, Марино, все життя мріяла про доньку. Ось дочка в тебе є, – усміхнувся Семен Петрович.