Все виходить у Стаса. За яку справу не візьметься – все в нього горить у руках. Он, навіть батькові доnоміг біз нес підняти і налаштувати… Але минає рік, і Стас розуміє, що це не його. Душа не лежить. Ото й береться за нове. – Мамо, тату, я переїжджаю до сусіднього міста. Будиночок там куnив. Іграшки вирізатиму, справу діда nродовжуватиму. – Одружився б ти синок. Може б і вгамувався. – Та в мені всі дівчата бачать лише багатого нареченого. А мене самого бачать? Не знаєш? Ось і я не знаю. – Їдь, синку. Роби те, що тобі до вподоби. А ми чекатимемо від тебе добрих звісток, – сказав батько. Минуло три роки. За цей час Стас набув популярності майстра, що вирізує чарівні іграшки.
Говорили, що його вироби доnомагають дітлахам вилікуватися від усіляких недуг. Якось до нього прийшла дівчина із трирічним сином. – Сергій у мене говорить важко. Через це не грає з іншими дітьми. Чи можна, щоб він сам вибрав собі іграшку? – Можна, звичайно. Нехай він вибирає, а ми поки що чай поп’ємо. Сергій, спочатку мовчки перебирав іграшки, потім почав із ними намагатися говорити. І до машинки звертається, і з чоловічком намагається говорити, та тільки в нього не дуже виходить. Ганна, побачивши щастя сина та його спроби говорити, дуже зра діла. А хлопчик, насилу, але зміг пояснити, що йому хочеться ще одного чоловічка, в пару до вже купленого. Щоб тому не нудно було…
Минуло два тижні. Ганна із сином знову прийшли до Стаса. – Дядьку Стас, мій чоловічок готовий?! – Ще від хвіртки крикнув Сергій. – Сергію, та ти, виявляється, говорити вмієш, – усміхнувся Стас. – Готовий, звичайно. – Подумати тільки, мій син почав говорити. А я не вірила. Стасе, ви чародій! У мене до вас є ділова пропозиція. У мене магазинчик дитячого одягу. Зайнялася цим, коли чоловік покинув нас. Давайте і ваші іграшки там виставимо… Минув ще рік. – Мамо, тату, знайомтеся це Ганна, мій бізнес-партнер і, за сумісництвом, наречена. А це Сергій, мій експерт із іграшок. І учень. Так, Сергію? – Так, тату Стас. – Ну нарешті знайшов усе, що шукав, – усміхнувся батько.